Читальня / Адам Міцкевич
Адам Міцкевич (1798-1855) – поет, перекладач, публіцист, один із найвідоміших письменників польського романтизму.
Народився 24 грудня 1798 року в Новогрудку (нині це територія Білорусії). Це містечко знаходилося на землях, що входили до складу Литви, тому А. Міцкевич вважав своєю батьківщиною саме Литву.
Батько майбутнього поета Міколай Міцкевич був адвокатом, разом із дружиною Барбарою виховували трьох синів: Адама, Александра і Францішка. Після закінчення школи 1815 року А. Міцкевич вступив в університет у місті Вільно на Фізико-математичний факультет, але після року навчання змінив рішення й продовжив студіювати класичну філологію у цьому закладі. Саме у стінах університету А. Міцкевич познайомився з багатьма відомими науковцями (Й. Лелевель, А. Снядецький, Я. Снядецький) та знайшов чимало однодумців серед творчої молоді. Поет став одним із засновників й активних подвижників Товариства філоматів, нелегальної організації, членів якої арештували у 1823 році. До в’язниці потрапив й А. Міцкевич, а в 1924 році був змушений виїхати на заслання до Російської імперії й перебував в Одесі, Петербурзі, Москві.
1829 року А. Міцкевич подорожував Європою, побував у Чехії, Німеччині, Швейцарії й Італії. У Берліні поет відвідував лекції відомого філософа Гегеля, а у Веймарі зустрівся з Й. Гете й отримав у подарунок від славетного німецького поета перо. Невдовзі одружився з Ц.Шимановською, дочкою відомої піаністки М.Шимановської. Від 1832 року в основному мешкав у Парижі, 1833 року був редактором еміграційного часопису «Польський пілігрим», 1840 року працював на кафедрі слов’янських літератур у Коллеж де Франс. 1848 року у Римі А. Міцкевич створив Польський легіон, щоб долучитися до революційних повстань, які відбувалися у різних європейських країнах («Весна народів»). 1855 року поет прибув у Стамбул, щоб знову сформувати Польський легіон для боротьби проти Російської імперії, але раптово помер. Його поховали у Франції, проте 1900 року відбулося урочисте перепоховання А. Міцкевича у Кафедральному соборі на Вавелі (м. Краків).
Усе своє життя поет присвятив боротьбі за незалежність і свободу польського народу, але його найпотужнішою зброєю було слово. Художній доробок поета у польській літературі і культурі є надзвичайно важливим. Варто пам’ятати, що від публікації ІІ тому «Поезії» 1822 року розпочинається епоха романтизму у польському письменстві.
Найвідоміші твори:
збірка «Балади і романси», 1822;
поема «Конрад Валленрод», 1828;
поема «Дзяди», 1823-1860 (IV частини поеми опубліковано у такій послідовності: II частина – 1823; IV – 1823; III – 1832; I – 1860);
цикл «Кримські сонети» (увійшов до збірки «Сонети»), 1826;
«Книги польського народу і польського пілігримства», 1832;
поема «Пан Тадеуш», 1834.
