Поворот тата
«Скочте-но, діти, за місто гурточком –
Ген на могилі хрест сяє.
Там на коліна всі станьте рядочком,
Най кождий бога благає.
Бариться батько; я звечора й вранці
Миюсь сльозами з гризоти;
Бо – саме повідь, в лісах сіроманці,
Й чимало лихої голоти».
Діти, почувши, майнули гурточком,
Де на могилі хрест сяє;
Там на коліна всі стали рядочком,
Й кожде з них Бога благає.
Землю цілують; в гарячім благанні
Руки до Бога здіймають;
Щоб досягнули до неба бажання –
«Діво святая» співають.
Лине на небо молитва та чиста...
Брат починає; за братом
Діти співають: «О, мати пречиста!
Зглянься, ах, зглянься над татом!»
Вмить шляхом битим заторохтіли
Мажі чумацькі волові.
Діти схопились, гукають щосили:
«Тату наш любий! Здорові?»
Батько, зачувши вітання веселі,
Зліз з воза: «Ви, соколята,
Всі здоровенькі? Гаразд в оселі?
Сумно вам було без тата?
Мати – чи здужа? Як тітку бог має?
Ось вам гостинець – оріхи».
Той щось лепоче, той перехопляє,
Гомону повно та втіхи.
«З богом! Рушайте! Ми підемо пішки», –
Крикнув на валку господар.
Йдуть... аж дорогу займають опришки,
Кожний з дванадцяти – лодар.
Бороди довгі, вусища страшенні,
Блимає хижеє око;
Шаблі, ножаки і острі й довженні
Знялись над ними високо.
Плаче малеча, до тата втікає,
Мов ті курчата до квочки;
Слуги жахнулись; пан руки ламає,
А сам – біліший сорочки.
«Мажі чумацькі, воли й заробіток –
Все забирайте з собою;
Лиш не лишайте сирітками діток
Й жінку нещасну вдовою!..»
Дарма ватазі. Один випрягає
Коні із воза; а другий –
Що з булавою – «Дай гроші!» – гукає...
Вже перевʼязані слуги.
Вмить: «Стійте! Стійте!» – Так на голодранців
Гримнув ватажко: «З дороги!»
Й підійшовши до зляканих бранців –
«Йдіть, – каже, – сміло, небоги!»
Дякує батько; йому гайдамака
Каже: «Не дякуй, козаче!
Була б на тобі отсяя ломака,
Щоб не молитви дитячі.
Дітям ти винен життя і здоровʼя...
Знаєш ти, як се минуло
Вас неминуче, лихе безголовʼя?
Та ось послухай, як було:
«Здавен зачувши про валку сю з крамом,
Ми, щоб тебе обідрати,
Біля могили, за тими кущами,
Нишком засіли на чати.
Нині підходжу зобачить дорогу, –
Зирк – діти моляться палко.
А мені смішно так стало, єй-богу!
Далі ж і сумно, і жалко.
В мріях побачив я рідную стріху...
Келеп додолу спадає...
Й я маю жінку, а жінка потіху –
Сина маленького має.
Купче! Їдь в город, бо я йти в ліс мушу.
Ви ж, діточки мої милі,
Часом моліться і за мою душу
Там на високій могилі».