Посестри. Часопис №53 / Байдари

Жену вперед коня, щоб линув, ніби птах;

Ліси, яри, шпилі біжать назустріч оку,

Подоба бистрого хвилястого потоку, –

Сп'яніння прагну я найти у цих дивах.

 

Але зморився кінь. Тоді в моїх очах,

Неначе в дзеркалі, розбитім зненароку,

У час, коли туман долину вкрив широку,

Примарою встає той весь казковий шлях.

 

Все спить, лиш я не сплю. Вода мене студена

В обійми прийняла. Ось чорний вал шумить, –

Його стрічаю я, вперед простяг рамена, –

 

І хвиля над чолом розбилась, клекотить.

Я жду, щоб мисль моя, як човен без причала

Зблудилась серед вод і в забуття запала.