Посестри. Часопис №53 / Гробниця Потоцької

Зів'яла ти в краю, заквітчанім весною,

Трояндо молода, бо линули в імлі

Від тебе юні дні, злотисті мотилі,

І спогадів черву лишали за собою.

 

Чому так світяться громадою ясною

Зірки, до польської обернені землі?

Чи то не погляд твій, повитий у жалі,

Сліди повипікав огненною сльозою?

 

О полько! Як і ти, я вмру на чужині;

Хай приязна рука мене хоч поховає!

Тут мандрівці ведуть розмови  негучні,

 

І вчую я слова, що чув у ріднім краї;

Поет, складаючи на честь тобі пісні,

Над гробом і моїм тихенько заспіває.