20.03.2025![Часу вже не існує]()
Читати повністю![За півтори години під Ювілатом]()
![Марина Препотенська: Українське кафе-філо в Парижі включено в загально-французьку програму «Ночі філософії», запроваджену ЮНЕСКО]()
Читати повністю![«То через фурій мучусь я, Орфей...»]()
![Законодавець культу краси, або «Великий українець» і «націоналіст» Сергій Параджанов]()
Читати повністю
Посестри. Часопис №148
Часу вже не існує
Час, що стискається чи розтягується в нашому сприйнятті, має здатність завмирати. Він завмирає в тексті, в пам'яті, в художньому образі. Ми випереджаємо час подумки, і ми звертаємо його навспак. І ми забуваємо, наче начисто визбуваємося часу, викидаємо його з досвіду. І пам'ятаємо: це велике повернення до себе самих.
Марина Препотенська: Українське кафе-філо в Парижі включене в загальнофранцузьку програму «Ночі філософії», запроваджену ЮНЕСКО
Марина Препотенська – киянка, котра від початку війни живе в столиці Франції, докторка філософських наук, поетка, журналістка, авторка прози, а також засновниця й ведуча першого країнського філософського кафе в Парижі. Якось після чергового засідання кафе-філо одна із учасниць-француженок зворушливо зізналася: «Я була самотньою. Але тепер я не самотня, я – з українцями».
Законодавець культу краси, або «Великий українець» і «націоналіст» Сергій Параджанов
«Культовий» режисер «культових» 1960-х років, один із найвидатніших митців ХХ століття Сергій Параджанов (1924–1990), творець поетичного кіно, цілковито належав епосі нонконформізму, якою насправді й був цей відрізок української історії, що ввійшов у нашу свідомість як епоха українського шістдесятництва. Однак, очевидно, про Сергія Параджанова нинішнє суспільство знає радше з легенд і коротких біографічних довідок, аніж із очевидних документальних джерел.Рекомендації
Анета Камінська: Я хочу, щоб мої співвітчизники знали таку Україну, яку знаю я: добру, красиву, сильну, відкриту, таку, що заслуговує на перемогу і мирне, щасливе життя
Відома польська поетка й перекладачка Анета Камінська стверджує: перекладати вірші українських авторів почала абсолютно випадково – після однієї зустрічі в книгарні, що стала пророчою. Утім, сьогодні вона є справжнім «голосом» українських поетів у Польщі, які розповідають про криваву війну, розв’язану російськими окупантами. Також Анета Камінська сама пише проникливі вірші про цю війну, пропускаючи через власне серце події, які переживають її численні друзі-колеги в Україні. Ці вірші вона виклала у тритомнику «Кімната з виглядом на війну» у вигляді щоденників. А зараз працює над четвертою книжкою циклу.
Для цього не потрібен автор: хто замість письменників популяризує книжку. Польський досвід
Польська ситуація, як відомо, відмінна. Тут немає потреби захищати свою мову у межах своєї країни. Так само питання заідеологізованого іншомовного контенту для дітей не є таким гострим. Звісно ж, баланс між іноземним та національним актуальний для кожної нації, але тут проблема не сягає масштабу національної безпеки вже на рівні дитячого контенту. Однак певні професійні кола вбачають негативні тенденції у комерціалізації підліткової літератури, у результаті якої величезної популярності набувають книжки, яким, на думку експертів, бракує художньої цінності.
Коли закінчиться війна
«А знаєш, – кажу я, слухаючи твої думки про той день, коли все закінчиться, – в дитинстві я хотіла мати такий особливий килим-літак, на який зможу вмістити всіх, кого люблю. І там, на цьому килимі-літаку, з ними ніколи нічого не станеться. Ані пекуче сонце, ані руйнівна злива. Ані війна, ані смерть. Я досі уявляю цей килим-літак і думаю про всіх людей, яких я на ньому збираю і які житимуть вічно. For ever and ever. Amen».
Кшиштоф Чижевський: Постійний вихід за межі себе – це найкращий спосіб бути собою
Бібліотека української поезії «Перед лицем війни», котру ми видаємо, є певним чином продовженням «Бібліотеки сараєвських письменників», яку ми видавали під час війни в колишній Югославії у вигляді збірок віршів. Нещодавня збірка Вікторії Амеліної «Свідчення», опублікована в Бібліотеці, завершує четверту серію, що є вже сороковою двомовною українською поетичною збіркою. Перекладачі – польські письменники: і ті, які перекладають із української професійно, – Богдан Задура, Лєшек Шаруга чи Анета Камінська, і ті, котрі тільки почали вивчати українську мову й співпрацювати з авторами, які часто добре знають польську, – Юлія Федорчук, Якуб Корнхаузер чи Катажина Шведа. Я сам переклав для цієї серії вірші Наталії Трохим, Ганни Осадко, Дар'ї Суздалової, Юлії Броварної, Анни Малігон та Назара Федорака. У нашому видавництві виходять і інші українські книжки. Нещодавно у серії «Меридіан» вийшли «Я перетворююсь... Щоденник окупації» – вірші та інші тексти Володимира Вакуленка, а також «Війна з тильного боку» Андрія Любки.
