Посестри. Часопис №72 / Гора Кікінеїс

Мірза:

 

У прірву подивись – простерлось небо долі:

То море; серед хвиль, немовби Птах-гора,

Що грім убив його, перо біля пера

Розкинув снігові в широкому півколі

 

І білим островом розлігсь по синім полі.

Той острів – хмара то; її не прозира,

Як ночі, зір людський; а та зміяста гра

Стяги вогненної на хмари темнім чолі, –

 

То блискавка. – Стривай! Безодня у ногах,

Що має кінь її перелетіть, мов птах! – Скачу!

Напохваті держи коня й остроги.

 

Як зникну, – пильно стеж, чи серед скель отих

Ковпак мій промайне пучком пір'їн легких,

А ні – людині вже не знать ції дороги!