Посестри. Часопис №72 / Могили гарему

Мірза до Мандрівника:

 

На стіл Аллахові любові перші грона

Узято тут колись; перлини осяйні

Із моря ніжності та розкоші – труні

Були тут віддані, на смерті темне лоно.

 

Окрила забуття і часу їх заслона,

Над ними зносяться тюрбани кам'яні,

Неначе бунчуки у демонській війні.

Гяур їх імена тут креслить беззаконно.

 

О рози райські! Вам на схилі чистоти

Під листям сорому судилось одцвісти,

Не осквернили вас лихі невірні очі.

 

Чужинець молодий тепер сюди ступив, –

Дозволив я йому, прости мене, пророче! –

З чужинців перший він сльозу отут зронив.