Посестри. Часопис №46 / Як ми будемо повертатися
Сьогодні простіше, ніж завтра. Адже завтра, в умовному прийдешньому дні, настане потреба повернутися. Повернутися до себе, до своєї щоденності, до миру, до праці, проте ані умовне я, ані щоденність, мир чи праця вже не будуть такими, як раніше. Повернення не буде?
У випуску Юлія Мусаковська говорить про війну, «що її носиш у нагрудній кишені»: ця війна завжди з тобою, вона тобою почасти оперує, творить твій контекст, дає натхнення та відбирає cили, і це саме вона «прогризла в тобі дірку, з якої раз по раз вивалюється серце».
У номері – «Катеринка» Болесава Пруса, документ чутливості автора до соціальної несправедливості. Цей текст – один із шедеврів прозаїка. А доробок цього непересічного письменника ще належить відкрити українському читачеві.
Вірші Адама Міцкевича в перекладах Максима Рильського – істинна учта для шанувальника поезії. А для українця у цих віршах віднедавна ще й дещиця ностальгії. Щиро чекаємо повернення в цивілізований світ неймовірного Криму та його величного культурного спадку: «Там темний кипарис одкинув довгу тінь, там мінарет стрункий...» Про кримські сонети Адама Міцкевича говорить у своєму есеї Анна Насіловська: «у сонетах зазначена межа людського світу і мови, проте досвід із Криму виходить поза неї, далі, цю його частину неможливо висловити. Видатний поет завжди знайде можливість, щоб поширити межі свого світу поза ті, які можна висловити словами. Межі його світу не мусять бути визначені, вони пересуваються далеко поза те, що доступне у традиційних висловленнях».
Ми продовжуємо знайомити з твором Євгена Положія «Життя і смерть Сергія Кабана» та пропонуємо розмови з митцями в рамках Краківського форуму культури. А завершуємо номер есеєм Сашка Бойченка «Остання кава».
