Посестри. Часопис №57 / Чи польська література виняткова? Із книжки «Історія польської літератури»
Переконання, що польська романтична література була виняткова, досить поширене в Польщі. Ця думка виникла не стільки внаслідок порівняння з доробком англійського, французького чи німецького романтизму, скільки зі свідомості того, яку роль відіграли романтичні твори у житті народу, позбавленого власної держави, поділеного між росією, Пруссією та Австрією.
Вважається, що романтизм сформував сильне почуття національної ідентифікації, незалежне від політичної (також романтична музика, Фридерик Шопен і творець національних опер Станіслав Монюшко). Романтична спадщина поверталася як традиція визвольних повстань, наступних бунтів, що не приносили перемог, проте свідчили про готовність і волю до самоствердження. Однак справа досить непроста, адже велика польська романтична література не зводиться лише до програми збройних дій, радше передає застереження щодо труднощів, повʼязаних із індивідуальністю самотнього героя. Престиж великих творів важливий для польської свідомості, вважається, що література змогла замінити реальне політичне існування на духовні цінності, що не минають, а польська культурна ідентифікація зводиться до великої романтичної традиції.
Тож від кожної романтичної інсценізації очікується, що вона буде епохальна. Історики літератури вважають дослідження романтизму особливою галуззю, яка може стати ключем до національної свідомості, можливістю її критикувати та показати причини невдач. Такий задум мала, наприклад, Марія Яньон, видатна дослідниця, яка після висновків й інтерпретацій кількох поколінь філологів зробила романтизм предметом пристрасної дискусії (що тривала з середини ХХ-го до початку ХХІ століття). Однак якщо романтизм відповідальний за винятковість, то умовою «нормальності» була б відмова від нього або принаймні відмова від месіанізму.
Марія Яньон постійно повертається до цієї ідеї у висловленнях, що стосуються сучасності, а в емоційному листі до Конгресу культури (9 жовтня 2016 року) написала, що месіанізм – «це прокляття, смерть для Польщі. Я щиро ненавиджу наш месіанізм». Дискусія щодо романтизму та спроба визначити особливі риси польськості триває, іноді можна почути нетипові інтерпретації, вони свідчать про існування патологічних рис, що тяжіють над сучасною людиною.
Романтична поезія має різні виміри: інтимно-ліричний, візійний, епічний (ліро-епічні поеми, «Пан Тадеуш») і драматичний. Вона нівелювала жанрові обмеження, висуваючи на перший план почуття та експресію великої індивідуальності, голос пророка, наділеного знанням щодо питань духа, можливістю торкнутися світу померлих або проникнути у Божественні таємниці. Така концепція поета вплинула на стиль романтичного читання, зазвичай сповненого пафосу, що передбачає повне сприйняття ролі пророка – духовного проводиря. Унаслідок цього з’явився культ трьох пророків, що втілюється у формах патріотичних маніфестацій, ототожнює патріотизм із постаттю пророка та загальним посланням у його творчості. Такий вид культу до початку ХХ століття стосувався переважно Міцкевича, а оскільки творчість поета вимагає звернення до його біографії, постала потреба приховати незручні факти: конфлікт Кола Божої Справи з Римо-католицькою церквою, месіанські ідеї, спроби покликання на іудейську традицію і містицизм різних груп, що діяли у давньому Князівстві Литовському.
Мали значення і побутові аспекти, зокрема замовчувались найбільш непристойні, як роман Міцкевича зі Ксаверією Дейбель, що приїхала з Литви і працювала нянею у Міцкевичів. Лише Тадеуш Бой-Зеленський у кампанії проти творців культу унаочнив складне обличчя пророка, виступаючи в основному проти істориків літератури, що пишуть із патріотичних міркувань. До сьогодні Міцкевич – не лише його творчість, а й біографія, зокрема участь у Колі Божої Справи – це цікава тема для істориків літератури та письменників. Також постать Юліуша Словацького має різні можливості для літературної інтерпретації.
Єжи Стемповський, видатний есеїст ХХ століття, написав про твори романтиків: «протягом майже ста років читачі ставили собі запитання щодо кожної нової книжки, чи вона так само гарна, як Міцкевич і Словацький». Романтизм став начебто «національним стилем», а великі поети затьмарили все, що паралельно відбувалося в літературі.
Водночас у період між повстаннями (тобто 1831 – 1863 роки між листопадовим і січневим повстанням) літературне життя у країні розвивалося інакше, не лише за великими романтичними зразками. Попри політичне розділення на три частини, прошарок освічених людей, що переважно походили зі шляхти, зберіг почуття єдності. Регіональна диференціація польської літературної мови невелика, проявляється у фольклорі і діалектах. Романтизм був відкритий до народної культури.
Оскар Кольберг (1814 – 1890) отримав музичну освіту у Юзефа Ельснера (вчителя Шопена); у його родинному домі бували автор першого словника польської мови Самуель Богуміл Лінде, Миколай Шопен і Казімєж Бродзінський. Із 1839 року він почав збирати народні пісні, спочатку в регіоні Мазовша. Збірники Кольберга, опубліковані у сорокових і пʼятдесятих роках ХІХ століття, доповнені записами зі Словенії, Сербії, Чорногорії та Хорватії, до сьогодні є безцінною скарбницею для фольклористів і музикологів. Кольберг надихався романтичною ідеєю показати багатство словʼянської музики.
Деякий час в експедиціях Мазовшем разом із Кольбергом подорожував Теофіль Ленартович (1822 – 1893), поет і скульптор. Існує припущення, що підчас етнографічних походів він здійснював патріотичну агітацію, тому був змушений утікати за кордон. Поета через його творчість називали «Мазовецьким лірником», «Мазуриськом». До сьогодні із досить широкої творчості Ленартовича в антологіях польської поезії представлені вірші, просякнуті сумною нотою мазовецького фольклору, у яких ідеться про долю сиріт, смерть і бідність. «Złoty kubek» («Золотий келих») – це один із улюблених віршів багатьох поетів ХХ століття, що містить музичність слова і характерну «чуттєвість». «Złotniczeńku, zrób mi kubek/ tylko, proszę, zrób mi ładnie./ Zamiast uszka ptasi dzióbek/ Moją matkę zrób mi na dnie» («Золотарику, зроби мені келих/ тільки, прошу, зроби гарно./ Замість вушка пташиний дзьобик/ І мою маму зроби мені на дні»[1]) – просить сирота. У цьому вірші з унікальними пестливими формами спостерігаємо інший тон, ніж у баладах Міцкевича.
Варшавський салон не мусив виглядати так, як його описав Адам Міцкевич у ІІІ частині «Дзядів». У 1842 – 1849 роках діяла група «Ентузіасток». У зустрічах жінок в одній із варшавських домівок брали участь також чоловіки. Невідомо, чи це була група, що культивувала ранні ідеали жіночої емансипації, чи коло визвольної конспірації. Лідеркою Ентузіасток була Нарциза Жміховська (1819 – 1876), учителька і письменниця, вона була відданою ідеалові поширення визвольних ідей серед нижчих верств. Жміховську арештували 1848 року (перебувала у вʼязниці до 1852 року), проти неї велося слідство, під час якого вона показала свою незламність. Її роман «Poganka» («Поганка», 1846) – це історія про згубне кохання вразливого героя до поганої жінки.
Представницею іншого салону була пророчиця Деотима, тобто Ядвіга Лущевська. З 1852 року, спочатку в салоні батьків, а потім у власному, вона виголошувала поетичні імпровізації на задані теми. Її романтична стилізація викликала різну реакцію – від захоплення її натхненням до критики екзальтованих форм. Імпровізація – це скороминуще мистецтво, а записані вірші зазвичай розчаровують; власне, так і сталося із записаною частиною творчості Деотими. Однак варто зазначити, що серед гігантських постатей трьох пророків зʼявилася також «пророчиця».
Обидві справи – розвиток фольклористики і поява раннього фемінізму, а також участь жінок у навчальній і визвольній діяльності, свідчать про повільний процес суспільних змін. До ХІХ століття польську літературу творили переважно представники поміщицького прошарку, що надавало їй шляхетський характер. Від Рея до часів просвітництва ідеалом був незалежний господар невеликого земельного маєтку, який на своєму дворі займається творчістю. У ХІХ столітті щоразу виразніше чути голос інтелігенції, яку важко назвати класом. Це суспільна група, яка охоплює освічених людей, що відчувають свою особливу роль у суспільстві.
Поезія, ототожнена з романтичним ідеалом, була найбільш престижною, проте поступово змінювався підхід до романної прози. Роман – це знаряддя освіти, спосіб поширення ідей, формування позицій, а в цьому і полягає завдання літератури.
[1] Підрядковий переклад – М. Брацка.
