Посестри. Часопис №75 / Юліуш Словацький. Із книжки «Історія польської літератури»
Другий польський пророк народився 1809 року в Кременці на Волині (нині Україна). Там діяв відомий Кременецький ліцей, створений у межах продовження просвітницьких освітніх ініціатив із часів останнього короля. Книгозбірня Станіслава Августа Понятовського належала до бібліотеки цього навчального закладу, основною метою якого було навчання, піклування про польську мову, підвищення цивілізаційного рівня шляхом освіти. Батько Словацького – Евзебій – був тут професором літератури. 1811 року родина переїхала до Вільна, оскільки Евзебій Словацький очолив кафедру вимови (тобто риторики) і поезії у Віленському університеті.
Евзебій Словацький був представником класицизму, про що свідчать його теоретичні («Prawidła wymowy i poezji» («Правила вимови і поезії») і літературні праці. Евзебій Словацький – автор двох трагедій: «Wanda» («Ванда») і «Mendog, król litewski» («Мендог, литовський король»), отож зацікавлення давниною і казковими історіями не було для нього чужим. Крім того, перекладав римських авторів і «Генріаду» Вольтера. 1814 року, захворівши на сухоти, Евзебій Словацький помер. Ця хвороба також ляже тягарем на життя сина.
Юліуша Словацького виховувала мати, Саломея Янушевська (дівоче прізвище), з якою повернувся до Кременця. 1818 року Саломея Словацька вийшла заміж за іншого відомого віленського професора, медика Августа Бекю, і знову переїхала до Вільна. Бекю був прототипом постаті одного з прислужників, що оточували Новосильцева, – Доктора з ІІІ частини «Дзядів» Адама Міцкевича, де прізвище, звісно, не вказане, але відсилання до цієї постаті дуже прозоре з огляду на причину смерті (вбитий блискавкою). Юнацьким коханням Юліуша Словацького була Людвіка Снядецька, донька професора Єнджея Снядецького.
Міцкевич також знав дівчину, він бачив Людвіку у Стамбулі 1855 року під час своєї останньої подорожі, вона була дружиною Садика Паші. Міцкевич знав і матір Словацького, гостював у її салоні та перед відʼїздом з Вільна розписався у її альбомі. Тож моментів зустрічей двох поетів було багато, але їхні особисті взаємини склалися ненайкраще. Словацький був молодший на одинадцять років, Міцкевича дуже шанував, а його власна творчість від початку йшла шляхом, прокладеним попередником. Однак Міцкевич, а особливо польські емігранти, що майже створили навколо нього культ, не були готові на появу другого великого поета.
1829 року Словацький виїхав із Вільна до Варшави і влаштувався на посаду в комісії скарбу. У листопаді 1830 року вибухнуло повстання – Словацький привітав його кількома патріотичними творами, які стали досить популярними. Нездатний до військової служби, він виїхав до Дрездена, а потім із дипломатичною місією Національного уряду переїхав до Лондона. Місія була невдалою, проте Словацький здавна мріяв про Лондон: він цікавився театром Шекспіра і почувався неймовірно щасливим у той день, коли зміг побачити відомого англійського актора Едмунда Кіна у драмі «Ричарді ІІІ». Він читав англійською та вдосконалював мову.
Згодом Словацький осів у Парижі, де після листопадового повстання зібралося середовище польських емігрантів. У Парижі 1832 року Словацький видав два перші томики поезій. Міцкевич, висловлюючи думку про них, зазначив, що це «gmach piękną architekturą stawiony, jak wzniosły kościół – ale w kościele Boga nie ma» («будівля зведена у гарному архітектурному стилі, як висока церква, проте у цій церкві немає Бога»).
Думка про ранню поезію Словацького як про «церкву без Бога», порожню еквілібристику без духовного змісту, спричинила виїзд поета до Швейцарії на чотири роки, звідки 1836 року він подався в Італію. У Римі заприятелював із Зигмунтом Красінським. Потім поїхав у подорож на Схід – до Греції, Єгипту і Святої Землі. Йому не треба було заробляти на життя, адже залишився невеликий капітал від батька, зрештою, він умів добре вкладати гроші.
1838 року вже з великим творчим доробком він повернувся до Парижа. Оточення Міцкевича не сприймало його, у грудні 1840 року поети особисто зустрілися на обіді на честь Міцкевича та виголосили один для одного поетичні імпровізації. Хоча, здається, що тоді взаємини покращилися, громадськість далі підігрівала ситуацію та обговорювала мотив суперництва і вищості Міцкевича. Цю версію також наводить Жорж Санд у своїх щоденниках.
На зламі 1842-го і 1843 років Словацький зʼявився у Колі Божої справи, секті Товʼянського, але дуже швидко з неї вийшов, хоча ця зустріч мала вплив на його творчість. Відтоді поет творив власну містичну систему, що була домінантною у пізній творчісті. Регулярно, раз на місяць, Словацький писав лист до матері, оскільки вона повернулася на рідну землю – Волинь. Ця кореспонденція, з якої ми знаємо лише листи поета (без відповідей), є записом його життя і духовним портретом. Після того, як Словацький поїхав із Польщі, він бачив матір лише одного разу – 1848 року під час Весни Народів у Вроцлаві.
Помер від сухот 1849 року у Парижі; того ж року у Парижі помер Фридерик Шопен.
1927 року останки Словацького урочисто перевезли до Польщі та поховали в саркофазі у підземеллі кафедрального собору на Вавелі, у некрополі польських королів із династії Пʼястів і Ягеллонів поруч із перевезеними раніше останками Міцкевича. Труну з останками Словацького перевезли морським шляхом, а до Кракова доправили Віслою на кораблі, по дорозі було багато зупинок для урочистостей. У Кракові відбулися державні урочистості на честь пророка.
З цієї нагоди Юзеф Пілсудський – один із батьків другої незалежності – сказав, що поет буде похований на Вавелі, а далі є дві версії висловлення: «by królom był równy» («щоб бути рівним королям») або «bo królom był równy» («адже був рівний королям»). Обидві версії вписуються у духовність, що була характерна для пізньої творчості Словацького, та концепцію поета як пророка.
