Посестри. Часопис №48 / Відомі вірші листопадового повстання. Із книжки «Історія польської літератури»
Повстання проти росії вибухнуло у Варшаві 29 листопада 1830 року. Воно мало свої пісні і вірші, найвідомішою піснею цього періоду є «La Varsovienne», тобто «Warszawianka» – твір, який написав французький поет Казимир Делавінь, текст переклали польською, а мелодія, створена Каролем Курпінським, легко запамʼятовувалася. «Варшавʼянка» нагадує про спільну для всіх народів мрію – свободу – і заохочує до боротьби з тиранією, навіть ціною смерті:
Kto przeżyje, wolnym będzie;
Kto umiera, wolnym już.
Хто виживе, буде вільним;
Хто помер – вільний уже.
Раніше Казимир Делавінь написав пісню «La Parisienne» – «Paryżanka» – гімн паризької червневої революції (1830). І слова, і мелодії обох пісень наслідують «Marsyliankę» («Марсельєзу»).
Із листопадовим повстанням повʼязана важлива для польської лірики, а ще більше для суспільного життя і національної символіки, проблема тіртейської поезії: античний поет Тіртей мав надихати спартанців до бою у Мессенській війні, що привело до перемоги. У тіртейській поезії представлені приклади героїзму і заклики до дії. Такий же взірець реалізовував у поемі «Конрад Валленрод» вайделот – не дозволяв героєві забути про обовʼязок перед батьківщиною, й у відповідний момент пісня заохотила героя до дії. Тіртейські твори – це досить прості пісні та вірші з художньої точки зору, що прославляють самопожертву воїнів, оспівують героїв, які віддали своє життя за батьківщину. Тіртейські взірці у поезії зʼявлятимуться під час наступних визвольних змагань, а також у ХХ столітті.
Міцкевич не брав участь у повстанні. Покинувши росію, він подорожував. Новина про вибух повстання дійшла до нього у грудні 1830 року, коли поет був у Римі. Спочатку Міцкевич не поспішав виїжджати, потім вирушив до Парижа, врешті прибув до Великопольщі, яка була під Пруссією, і на її території не велися воєнні дії. Звідти слідкував за перебігом подій, які все виразніше передвіщали поразку. Якби Міцкевич потрапив до рук росіян, то йому не вдалося б уникнути особливо суворого покарання, хоча раніше до нього поставилися досить лагідно.
З легендою листопадового повстання повʼязані два дуже відомі вірші Міцкевича: «Śmierć Pułkownika» («Смерть полковника») та «Reduta Ordona» («Редут Ордона»). У першому вірші представлено сцену, де у скромній хатинці помирає полковник – ватажок повстанців. Полковник прощається з конем (як Стефан Чарнецький), наказує принести зброю. Його оточує натовп, що плаче. І лише наприкінці дізнаємося, що полковник – це жінка, Емілія Плятер, що римується з визначенням «dziewica-bohater» («діва-герой»).
Цей вірш, що порушує тему жінки-лицаря, раніше представлену у «Ґражині», стосується автентичної особи. Графиня Плятер жила в Інфлянтах (нині Латвія), в околицях Двінська (інші назви – Динебург, нині Даугавпілс). Із юних років вона створила собі культ Жанни дʼАрк і Тадеуша Костюшка, крім того, захоплювалася грецькою Бубуліною – жінкою, що боролася за незалежність своєї країни. Емілія Плятер сама організувала загін, воювала (разом із трьома іншими жінками) у чоловічому вбранні, з обрізаним волоссям. Вона не хотіла ані здаватися, ані емігрувати. Складні умови переховування в лісах підірвали здоровʼя дівчини, вона померла, знесилена гарячкою.
Другим віршем, що презентує взірець героя, є «Редут Ордона. Оповідання адʼютанта». Твір повʼязаний із фактом оборони фортів на Волі – передмісті Варшави. Командир Константи Юліан Ордон, розуміючи, що не зможе відбити атаку набагато більших сил російського війська, вирішив підірвати своє укріплення. Твір написаний 13-складовим александрином[1] – польським різновидом розміру епічного вірша; тут промовляє солдат, який дуже образно описує битву за допомогою риторично чудових та динамічних конструкцій. Цей вірш досить довгий, складається з 118 рядків, проте учні завжди вчать його напамʼять. Принаймні початок:
Nam strzelać nie kazano. – Wstąpiłem na działo
I spojrzałem na pole; dwieście harmat grzmiało.
Artyleryi ruskiej ciągną się szeregi,
Prosto, długo, daleko, jako morza brzegi;
I widziałem ich wodza: przybiegł, mieczem skinął
I jak ptak jedno skrzydło wojska swego zwinął;
Wylewa się spod skrzydła ściśniona piechota,
Długą czarną kolumną, jako lawa błota,
Nasypana iskrami bagnetów. Jak sępy
Czarne chorągwie na śmierć prowadzą zastępy.
Нам не наказували стріляти. – Я увійшов на гармату
І подивився на поле; двісті гармат загриміло.
Тягнуться ряди руської артилерії,
Прямі, довгі, далекі, як береги морів;
Я бачив їхнього командира: прибіг, шаблею махнув
І, як птах, він склав одне крило свого війська;
З-під крила висипала стиснута піхота,
Довгою чорною колоною, як лава болота,
Вона була посипана іскрами багнетів. Як грифи
Чорні знамена ведуть загони на смерть[2].
Емоційне навантаження визначень, що стосуються російського війська, однозначно негативне – це сили зла, протиставленням до яких є «білий» редут. У вірші пафосно описана смерть командира, заручника ідеї добра. Якщо зло захопить світ, Богові залишиться лише наслідувати Ордона і підірвати його.
Насправді Константи Юліан Ордон пережив вибух, був поранений і після поразки повстання емігрував. Спочатку оселився у Шотландії, мав нагоду зустрітися з Міцкевичем, але не мав претензій до того, що поет у вірші позбавив його життя. Він встиг взяти участь у боротьбі за обʼєднання Італії (на боці Гарібальді). У Флоренції 1887 року покінчив життя самогубством, йому було понад сімдесят років.