Чати (у перекладі І. Франка)

З садового підслуха

Воєвода без духа

В замок – лютий, трівожний вбігає;

Відхиляє заслінки,

Глянув в ліжко до жінки,

Глянув, дрогнув, а жінки немає.

 

Зір блука по покою...

Весь тремтить, і рукою

Сиві вуси теребить і дума,

Сам не свій від гризоти;

Взад закинув вильоти,

Й козака покликає Наума.

 

«Гей козаче, ти хаме!

Чом у саду при брамі

В ніч ні сторож не став, ані пес ні?

Бери торбу борсучу

І янчарку гайдучу

І з клинка ось гвінтований крес мій!»

 

Взяли зброю, погнались

І до саду закрались...

У навислій гильками альтані

На лавчині як мрія

Щось у тіни біліє, –

Се сиділа вся в білому пані.

 

І одною рукою

Крила очи в кіс звою,

Крила груди рубком сороччини,

А другою від стану

Відпихала незвану

Руку вклякшого обік мущини.

 

Він стиска їй коліна,

Промовляє: «Єдина!

Чи вже вся моя, вся моя втрата?

Навіть тії зітханя

І ручок тих стисканя

Воєводи покрила заплата?

 

Я хоч так тебе палко

Стілько літ любив, галко,

І любитиму й сліз лити ріки, –

Він не любить, не сплакне,

Лиш шкатулою брякне, –

Ти йому віддала все на віки.

 

І що вечір він буде

На лебежій тій груди

Старий лоб свій в тебе колисати,

З твоїх уст коралевих

Із тих личок рожевих

Мені видерті роскоші ссати!

 

Я на конику вірнім

Під промінєм вечірнім

Біг у стужі та слоти охоче,

Щоб витати зітханєм

І прощати бажанєм:

«Добра ніч! Довгі пестощі в ночи!»

 

Вона все ще не слуха...

Він щось шепче до вуха –

Нові жалі та нові заклятя!..

Аж тремтючи, стомлена

Опустила рамена

І упала до нього в обнятя.

 

Воєвода з козаком

Поклякали за кряком,

І добули з за паса набої;

Відкусили зубами

І прибили стемплями

Жменю пороху й кульок по двоє.

 

«Пане, – тут козак мовить, –

Якийсь біс мене ловить!

Я не стрілю до тої дівчини.

Як я курок відводив,

Дрож по мині проходив,

І скотились на панву слезини».

 

«Тихо, кодло мерзене,

Бо заплачеш ти в мене!

Ось тут порох сухий на панівку!

Підсип. запал, а живо

Нігтем вичисть кресиво,

І пали у свій лоб, або в дівку!»

 

«Висше! В право! За цілю!

Жди, аж перший я стрілю!

Молодому дам добру догоду».

Козак змірив і вцілив,

Не чекаючи стрілив,

І потрафив в сам лоб воєводу.

 

Перекладено дня 25. грудня 1907, друковано в Літературно-Науковім Вістнику за липень 1908 р. ст. 18–20.