16.02.2023

Посестри. Часопис №46 / Бахчисарай уночі

З мечетей тихо йдуть побожні мусульмани,

ІзануІ з а н — скликання на молитву, проголошуване муедзином[1] відголос німіє вдалині,

І срібний ночі цар пливе в височині,

Здаля побачивши зорі лице рум'яне.

 

В гаремі зорянім світило полум'яне

Одно по одному засвічує вогні,

І хмарка лебедем пливе по синизні,

Вся біла, наче сніг, а по краях багряна.

 

Там темний кипарис одкинув довгу тінь,

Там мінарет стрункий. А ген, лиш оком кинь,

Гранітні велетні, немовби до Ебліса

 

Зійшлись дияволи на раду потайну.

З них часом блискавка зринає вдалину

І лине в темряві, як бистрий кінь фариса.

 

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Міцкевич А. Бахчисарай уночі // Посестри. Часопис. 2023. № 46

Примітки

    Пов'язані статті

    Життя і смерть Сергія Кабана. Уривок п'ятий

    Кабан ледь не падав з утоми, сильно боліли бік і живіт, він змінив іще три футболки – спасибі, Тимофійович здогадався взяти декілька штук. Після третьої перевірки сили настільки покинули Кабана, що він припинив хвилюватися: байдуже віддавав паспорт, байдуже відкривав сумку. Йому здавалося, що він просто спить у машині Тимофійовича, яка несе його крізь зоряну холодну вересневу ніч додому, а менти і шмони йому сняться, як ті п’ять небіжчиків у камуфляжі з моргу. І все, чого він боявся, так це запитання: «Ну і де ж ти заховав свій кулемет, Кабане?» І єдине, що його тішило по-справжньому – жоден мент не знайшов військового квитка, який він засунув у газети кросвордів, поклавши їх на самий верх сумки. Але інколи Кабану здавалося, що і військовий квиток – теж сон, і сам він – сон, який йому сниться.
    Читати повністю
    Loading...