Смерть полковника

Глухий ліс, хатка в нім лісникова,

Рота стрільців її окружає;

При воротах сторожа полкова,

А в кімнаті полковник конає.

З сіл селян посходилося троха,

Знана їм слава й міць того мужа;

Ся сидить при воротах і шльоха,

Той пита: «Чи пан скоро подужа?»

 

Ось полковник коня окульбачить

Повелів і зовсім осідлати,

Перед смертю ще рад його бачить;

Велів вести до себе до хати,

І принести свій одяг стрілецький,

Свою шаблю, рушницю й ладунки.

Старий вояк – він рад, як Чарнецький,

При смерти попрощать ті риштунки.

 

А коня вже як вивели з хати,

Ксьондз до неї війшов з Паном Богом.

Стали з жалю вояки зітхати,

Люд моливсь клячучи за порогом.

Та й старі Костюшківські вояки,

Що не раз чужу кров проливали,

Та ніколи не плакали, – таки

3 ним прощаючись ревно ридали.

 

Скоро світ, у каплиці дзвонили.

Війська вже не було коло хати,

Бо вже скрізь москалі заступили, –

Люд зійшовсь тіло лиш оглядати.

Ось лежить він на простім посланю,

В руці хрест, в головах сідло й бурка,

А при боці шабелька й дворурка!

Та сей вожд, хоч в вояцькім убраню –

Яке гарне, дівоче лице!

Які груди! Ах дівчина се!

Се Литвинка – герой! SanctePater!

Вожд повстанців Емілія Плятер

Переклад писано 28. мая 1913.