Акерманські степи

Впливаю в просторінь сухого океану;

Як човен, бродить віз в кущах трави густої;

Між повінню квіток, серед луки шумкої,

Минаю острови коралові бурʼяну.

 

Спадає темрява, ні стежки, ні кургану...

Я зірки в небесах шукаю провідної;

Там блиснув оболок, там схід зорі нової;

То заблищав Дністер, то лампа Аккерману.

 

А станьмо! Тихо як! І соколине око

Не зуздрить журавля, що в безмірі курличе;

Я чую, як мотиль пурхає одиноко,

 

Я пізнаю вужа шурхання таємниче...

Я зануряю слух у тишу так глибоко,

Що чув би крик з Литви. –  Та ні! Ніхто не кличе...