Посестри. Часопис №36 / Романтичний перелом: «Ballady i romanse». Із книжки «Історія польської літератури»

Адам Міцкевич народився у Святвечір Різдва Христового 1798 року в Новогрудку або Заоссі біля Новогрудка, тобто у давньому Великому князівстві Литовському, а відповідно до сучасних політичних поділів – у Білорусі. Походив із дрібної шляхти, його батько був адвокатом. Невелике господарство потім перейняв старший брат. Увагу привертає постать матері – Барбари Маєвської, яка походила з родини франкістів. Нічого конкретного про це невідомо, хоча на цю тему іноді спекулюють дослідники містичних мотивів у житті і творчості поета.

Навчання у Віленському університеті було присвячене вивченню мов, зокрема класичних, та історії. У цей час молодий Міцкевич познайомився з цікавими професорами, серед яких найвідомішим був історик Йоахим Лелевель. Велике значення для Міцкевича мали друзі з Товариства філоматів. Після навчання він був змушений відпрацювати стипендію, а це зобовʼязувало його вчителювати. Працював у Ковні. Цей період був для нього дуже важкий: учні не виявляли глибоких гуманітарних зацікавлень, він був далеко від друзів, померла мати, а кохана – сестра його друга Мариля Верещакувна – вирішила 1821 року вийти заміж за багатого поміщика, графа Путткамера. Остання подія  стала приватним міфом поета, він неодноразово  згадував про Марилю у своїй творчості.

Першим друкованим твором Міцкевича був вірш «Zima miejska» («Зима в місті»), який опублікував «Tygodnik Wileński» («Віленський тижневик») 1818 року. У цьому творі, ще класицистичному, можна побачити різновид літературної гри. Тож тютюн, який окреслено  як «stambulskiegorycze», а чай – «zchińskichziół ciągnionetreści», – це добрий приклад поетичних перифраз. У творі надзвичайно елегантним стилем оспівано морозну зимову пору в місті, проте у ньому знайшлося місце для дріад і фавнів, лісових божків.

1822 року у Вільні зʼявилася перша збірка поезії Міцкевича з назвою «Балади і романси». Це настільки важлива подія, що 1822 рік вважається часом романтичного перелому, хоча про романтизм писали і до цієї дати. Таким чином, початок польського романтизму датується роком смерті Шеллі та часом за два роки до смері Байрона, творчість якого, а також міф збунтованого проти суспільних норм поета, що бореться за свободу, мали величезний вплив на європейську і польську поезію. Французький романтизм, так як і польський, починається у двадцяті роки, а його важливими явищами  є: передмова Віктора Гюго до «Кромвеля» (1827) і так звана битва за Ернані (після премʼєри драми Гюго 21 лютого 1830 року).

Жанр балади, до якого зверталися поети у XIV – XV століттях в Італії та Франції, здобув нову популярність у європейській континентальній поезії у звʼязку з появою двох збірок: англійської – «Памʼятки старовинної англійської поезії» Томаса Персі (1765) – та німецької, яку уклав Йоганн Ґотфрід Гердер, – «Народні пісні» (1778-1779). У XVIII столітті баладу вважали народним жанром, у Речі Посполитій, особливо в Україні, її специфічною або спорідненою формою була думка. Майстрами балади були для Міцкевича Йоганн Вольфганг Ґете з його «Вільшаним королем» та Фрідріх Шиллер, зрештою переклад «Рукавички» Шиллера був опублікований у першій збірці Міцкевича. Для романтиків це був особливий жанр, адже впроваджувалися елементи надприродного, фантастичного й загрозливого, тут могли зʼявитися привиди й упирі, він давав можливість творчо опрацювати лицарські і народні мотиви, повʼязані з конкретним регіоном або навіть місцем. Цей жанр був повʼязаний із культом давнини, лицарського минулого і регіоналізмом.

У збірці Міцкевича, окрім  програмної «Романтичноті», що була різновидом полеміки з Яном Снядецьким, зʼявляються локальні мотиви: озеро Світязь і повʼязана з ним німфа, яку поет назвав Світезянкою; адресатами є друзі і кохана Мариля Верещакувна, якій поет присвячує своєрідну приповістку або скаргу, що на признання у коханні не відповіла навіть словом «люблю». Увесь світ досить умовний і не завжди  можна вірити інформації, що міститься у підзаголовках творів: «ze  śpiewu  litewskiego» («з литовської пісні»), «z  pieśni  gminnej» («з народної поезії»). Друзі, які знали ті ж околиці й історії, що там побутували, вважали, ніби Міцкевич підходив до матеріалу досить вільно, і мали рацію: він не поводився як фольклорист, людина, що нотує перекази, але як самостійний автор. Зрештою, у «народній» матерії для Міцкевича немає різниці між селянськими та шляхетськими переказами. Також їхня «литовськість» трактується досить вільно, як звʼязок із конкретними місцями, проте не завжди з Литвою. Регіоналізм не завадив Міцкевичеві  ввести польський мотив у баладу «Pani Twardowska» («Пані Твардовська»).

Легенда про пана Твардовського

Твардовський мав бути польським шляхтичем, дворянином короля Зиґмунта Авґуста. Він уклав угоду з дияволом і завдяки цьому здійснив багато чудес: наприклад, для короля, що був у розпачі, викликав дух Барбари Радзивілувни – коханої дружини, яка померла. Однак угода з дияволом містила одну умову: Твардовський віддасть душу, але лише в Римі, проте до Риму він не збирався. Диявол заманив його до корчми «Рим», звідки Твардовський утікав на півні на місяць.

Твардовський – це такий собі польський Фауст, хоча менш серйозний. Ця легенда має багато версій, прозових, віршованих, а навіть кінематографічних, і до сьогодні залишається живою як казка для дітей та джерело натхнення для письменників, яких приваблює постать мага або алхіміка. Це також мотив, використовуваний у різних містах, що пишаються «памʼятками», залишеними після Твардовського; придорожні корчми часто називаються «Рим» (зовсім не з релігійних міркувань).

Міцкевич у своїй баладі додав чорнокнижникові сварливу дружину. Коли диявол прибуває по душу Твардовського, останній має право висловити три умови. Для диявола немає нічого неможливого, тож дві перші він виконує з легкістю. Третя звучить так: витримати рік із пані Твардовською – і це завдання диявол не виконав. Балада Міцкевича згодом отримала музичну версію, автором якої був Станіслав Монюшко (1869) – засновник національної опери. 

У «Баладах і романсах» найцікавіше для поета – це народний спосіб мислення, що поєднує фантастичні елементи, моралізування і близькість до природи. Однією з найвідоміших і найкращих балад є «Lilie» («Лілії»). Твір нагадує про історичний факт, повʼязаний із походом Болеслава Сміливого на Київ. Тривала відсутність воїнів удома спричинила зради  дружин, суворе покарання для невірних дружин мало бути однією з причин конфлікту з єпископом Станіславом.

Історичне тло згадане лише у двох рядках («Mąż z  królem  Bolesławem / Poszedł  na  Kijowiany» / «Мій муж із Болеславом / Пішов на київлян»[1]), хоча, можливо, ця подія надихнула на появу історії в народному стилі про невірну дружину, яка вбила чоловіка-лицаря і таємно його поховала, проте її мучило сумління. Таємницю, врешті, розкрили лілії, що виросли на могилі. Коли невірна вже має вийти заміж удруге за одного з братів убитого, під час урочистості зʼявляється привид у зброї, чоловік, що повстав із могили, і робить так, що церква западається під землю. Звичайно, лілія є символом невинності, тому висадження лілій на могилі було надто зухвалим учинком. Окрім того, слово «церква» впроваджує руські реалії. У тексті зʼявляється багато чудових стилізацій народного віршування, таких як паралелізми, умовні реалії, різкий контраст добра і зла, концепція сил природи, що охороняють моральність. Версія Міцкевича настільки вдала, що навіть тяжко визначити, чи вона містить якісь народні джерела, чи сама вторинно поповнила народну творчість.

Жанр балади використовували чимало авторів після Міцкевича не лише в епоху романтизму. Навіть Віслава Шимборська написала баладу, хоча сильно обмежила фантастичні елементи та досить оригінально підійшла до зразка.

Після видання першого збірника Міцкевич написав іще кілька балад. Разом із товаришем Антонієм Едвардом Одинцем створили у 1822 – 1823 роках твір «Panicz i  dziewczyna» («Панич і дівчина»). У двадцяті роки зʼявився твір «Czaty. Ballada ukraińska» («Чати. Українська балада»), що досить вільно відтворює атмосферу «Марії» Мальчевського. Тут є жорстокий воєвода, приховане кохання та козак. У той же час зʼявилися також «Trzech  Budrysów. Ballada  litewska» («Три Будриси. Литовська балада»), що розповідає про часи до польсько-литовської унії. Батько висилає трьох синів: одного, щоб бився з Руссю, другого – проти хрестоносців, а третього – до Польщі, щоб викрав собі дружину «ляшку» («Bo  nad wszystkie ziem  branki / Milsze Laszki  kochanki, / Wesolutkie  jak  młode  koteczki» / «Нема в світі коханок понад ляських панянок: Мов котята, до жартів охочі»[2]). Згодом зʼявляються всі троє, везуть верхи своїх дружин, а батько мусить із цим погодитися, бо раніше сам так зробив. Звичайно, жінка тут потрактована як воєнна здобич, що, очевидно, відповідало історичній правді. Крім того, ця балада становить параболічну розповідь про полонізацію лицарства у Литві, потрактовану не цілком серйозно, проте її розуміли власне так (наприклад, у письменниці Марії Родзевичувни), як розʼяснювальну фабулу, тобто історичну параболу.