Посестри. Часопис №114 / Дивитися і бачити

                                                                                 В.А.

Дізнаватися про смерть посеред крику життя – оглушливо.
На мить ціпеніти від новини, її темної в’язкої матерії,
це тобі не прозора скляна кулька для гри,
не блакитний марбл, хоч, кажуть, саме такою є наша планета десь там,
звідки мені не видно.
Серед тисячолітніх руїн все одно прозирають руїни моєї країни.
Але це не музей, крихітко,
хоч багатьом тут так легко просто перейти до іншої вітрини.
Вчитатися в опис ще одного експонату, задуматися над величчю цивілізації.
Коли я дивлюся на теракотову фігурку без ноги – то бачу наслідки обстрілів.
У розбитих черепках я впізнаю горнятка, з яких щойно пили.
Дивлюся на обриси лілій на фресці – і бачу їх на похороні.
Дивлюсь на південні трави – і бачу твоє волосся.
Дивлюся на воду – і бачу твій прозорий погляд.
Дивлюся на вітер, що жене хвилі, і бачу майбутній шквал, реквієм Вікторії.
 

2023