Посестри. Часопис №114 / Мерехтіння

Мені здається так могло би виглядати пекло –

Блискуча споруда зі скла і металу: кілька рівнів угору, кілька кілець униз.

Усі поспішають і нудяться у напруженому чеканні.

Еврідіка дочекалася свого потяга, Персефона підіймається на ескалаторі,

Харон у водонепроникному комбінезоні гортає своє весло далі.

А головне – усіх забагато – це повня, надлишок, гамір.

Акція на крильця жар-птиці. Вогонь тане на язиці.

Вириваюся з цього виру, біжу у прохолоду ночі, до озера,

цілую стіну будинку над ним.

Хто сказав, що справжнє завжди блискавичне? Гроза?

Повільно йду каналом вулиці –

Небо сьогодні таке зіркове!

«На східному фронті дають

найвидовищнішу з вистав».

Десь на півночі у пилку своїх коридорів задихається сірий песиголовець.

Он зірка вказує йому шлях у Тартарію.

Повільно-повільно випливає човник місяця,

щоб перевезти його у… але ні, і цього не вийде –

дірявий, прострілений осколком моєї країни.

Мерехтить моральний закон в середині нас.

 

2023