Читальня / Максим Рильський

Максим Рильський (1895–1964)  – український поет, перекладач, етнограф, публіцист, літературознавець, мовознавець.

Народився у Києві в родині етнографа й економіста Тадея Рильського та  селянки Меланії Чуприни. Батько майбутнього поета походив із  польського поміщицького роду.  Освіту Максим Рильський спочатку здобував вдома, а з 1908 року – у приватній гімназії Володимира Науменка у Києві. Протягом 1915–1918 рр. навчався на медичному факультеті Київського університету, згодом перевівся на історико-філологічний факультет Українського народного університету, але так і не закінчив навчання у зв’язку з революційним подіями та громадянською війною. Велику увагу приділяв самоосвіті, зокрема вивченню іноземних мов. Завдяки невтомній праці та таланту Максим Рильський став одним із кращих українських перекладачів. Найбільше художніх перекладів здійснив з французької, польської та російської мов. Перекладав твори Вольтера, В. Шекспіра, В. Гюго, К. Ане, А. Міцкевича.

Максим Рильський дебютував 1907 року, опублікувавши поезію у журналах «Українська хата» і «Шлях», а перша поетична збірка «На білих островах» побачила світ 1910 року. Поет належав до літературного угруповання «неокласиків», членами якого були також Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович.

1931 року Максима Рильського заарештували органи НКВС, звинувативши в діяльності контрреволюційної організації  Спілки визволення України. Після п’яти місяців ув’язнення поета звільнили, а невдовзі в його доробку з’явилися твори, які возвеличували офіційну ідеологію, зокрема поезія «Пісня про Сталіна», вірші, у яких поет оспівував радянську дійсність. Завдяки обраній позиції Максимові Рильському, на відміну від інших «неокласиків»,  вдалося урятуватися від сталінського терору й уникнути репресій та  розстрілу.

Максим Рильський був надзвичайно талановитим майстром поетичного слова, з-під його пера вийшло чимало ліричних збірок, а також літературознавчих, мовознавчих й етнографічних праць, протягом 1944–1964 рр. очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії. Помер Максим Рильський 24 липня 1964 року, похований на Байковому кладовищі у Києві.

У ліричній творчості Максима Рильського умовно можна виокремити два поетичні вектори – вірші офіційного (радянського) спрямування та поезія, у якій відтворено глибокі філософські, патріотичні й інтимні почуття ліричного героя.

Поетичні збірки (вибране)

 «На білих островах» (1910)

«Під осінніми зорями» (1918)

 «Синя далечінь» (1922)

 «Поеми» (1925)

 «Крізь бурю і сніг» (1925)

 «Тринадцята весна» (1926)

 «Гомін і відгомін» (1929)

 «Де сходяться дороги» (1929)

«Знак терезів» (1932)

«Марина» (віршована повість 1933) 

«Київ» (1935)

 «Літо»(1936)

«Україна» (1938)

 «Збір винограду» (1940)

«Чаша дружби» (1946)

 «Вірність» (1947)

«Мости» (1948)

«Братерство» (1950)

«Наша сила» (1952)

«Сад над морем» (1955)

«Слово про рідну матір» (1942)

 «Мандрівка в молодість» (1942—1944)

 «Неопалима купина» (1944)

«Троянди й виноград» (1957)

 «Далекі небосхили» (1959)

«Голосіївська осінь» (1959)

«В затінку жайворонка» (1961) 

Джерело:

URL: https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/berezen/19/1895-narodyvsya-maksym-rylskyy-poet (дата звернення: 18.09.2022).