29.09.2022

Посестри. Часопис №27 / Про поета й перекладача Євгена Дроб'язка

Мені пощастило народитися в сім'ї з глибокими культурними традиціями. Рідна сестра мого діда  Лія Вайсблат (19041997) була дружиною відомого українського поета і перекладача Євгена Дроб'язка (18981980). Пам'ятаю, як у дитинстві приходив у невелику дуже затишну квартиру моїх рідних  і у тітоньки Лії для мене, крім смачних солодощів, були завжди подарунки: дуже дефіцитні (в ті роки!) книжки  казки Гауфа, французька поезія, саме від неї я отримав на  прочитання машинописні листи «Воронезьких зошитів» О. Мандельштама, які тоді ще перебували під забороною...

 

Дядя Женя, як рідні називали Євгена Антоновича, уже погано пересувався по квартирі та ледве  бачив – розповідав мені, хлопчиську, сидячи в кріслі, історії зі свого далекого гімназійного минулого. Випускник відомої Першої київської гімназії, він іще замолоду зацікавився вивченням іноземних мов.

 

Як писав журналіст Ю. Чикирисов, «Євген Антонович походив із роду давньої київської інтелігенції. Демократичні перетворення в країні, як і більшість інтелігенції, сприйняв схвально, приєднався  до гурту революційної молоді, знався з футуристами, як режисер здійснював модні театральні постановки, що неоднаково сприймалися публікою, зустрічався з Лесем Курбасом, Михайлом Семенком, Володимиром Маяковським… Останній, перебуваючи в Києві, присвятив місту над Дніпром відомий вірш, рукопис якого подарував «однодумцеві Євгену», який  переклав його українською мовою і опублікував у місцевій пресі».

 

Перші переклади Євгена Антоновича з’явилися вже у 1930-ті роки… Після закінчення війни й повернення з евакуації до рідного Києва родина Дроб’язків оселилася в знаменитому київському будинку письменників «Роліт». У статті С. Цалика та П. Селегея «Підвали можуть бути всілякого відтінку…» згадано: «Дуже швидко гостинна оселя Дроб’язків перетворилася на своєрідний острівець, куди залюбки приходили відомі літератори, актори, художники, музиканти, науковці і, звичайно, колеги-перекладачі. Квартиру Дроб’язків, що вона попервах мала номер 22а, а потім 79, відвідували і з приємністю згадували М. Рильський, академіки О. Білецький і М. Гудзій, народна артистка України Євгенія Опалова (виконавиця відомої ролі пані Дульської в Театрі ім. Лесі Українки) та її чоловік Л. Корецький, що був директором Будинку кіно, художник З. Толкачов, поети М. Ушаков, Л. Вишеславський, М. Упеник, Я. Городськой, прозаїк О. Копиленко, видатний перекладач М. Лукаш, відомий диригент, народний артист СРСР Н. Рахлін. До речі, Натан Григорович, гастролюючи якось зі своїм оркестром у Ленінграді, надіслав новорічні вітання Дроб’язкам за такою дивною адресою: «Київ, Леніна, 68, на подвір’ї в найнижчому поверсі». Уявіть  ця листівка дійшла! Неодноразово бував у Дроб’язків відомий прозаїк, літературознавець і популярний телеоповідач Іраклій Андроников, який завжди з приємністю згадував про відвідини «Роліту».

 

Заходив до Дроб’язків і Володимир Сосюра, який мешкав у сусідньому під’їзді. Живий класик полюбляв почитати сусідам свої нові твори, послухати відгуки. Інколи з його вуст лилися іскрометні епіграми на колег по перу, які в ті роки не те що друкувати, а й навіть читати вголос було як гратися з вогнем. Приміром, такі рядки:

Важний вид і жирне пузо.

У штанах іде медуза,

Мов з Кощея кроків гук...

Не послав ти кулі в лузу,

Олександер Корнійчук!

Те, що Сосюра наважувався читати в «підпіллі» у Дроб’язків свої «підпільні» вірші, багато про що свідчить. Про довіру до цієї родини зокрема. Між іншим, видатний перекладач Григорій Кочур із заслання писав листи тільки Євгену та Лії Дроб’язкам».

 

Знана  дослідниця й популяризатор української літератури Євгенія  Дейч згадувала: «Про мудру й чарівну Лію Наумівну та милого Євгена Антоновича Дроб’язка, який збагатив рідну українську літературу перекладами творів багатомовної поезії, про їхню гостинність, доброту, вміння згуртовувати людей лишилися найяскравіші спогади в тих, хто спілкувався з ними. Максим Тадейович високо цінив цю напрочуд гармонійну пару, ставився до неї щиросердно й по-дружньому, а з Євгеном Антоновичем разом переклав «Лихо з розуму» Грибоєдова. Спочатку в напівпідвальній, але затишній квартирі на Леніна, 68, а потім на вул. Січневого Повстання, 24 у Дроб’язків збиралися гості. Довгі роки будинок Дроб’язка був одним з осередків культури в Києві».

 

Говорячи про Євгена Антоновича, не можна не згадати про людину, яка була завжди поруч із ним,  його дружину Лію Наумівну. Недарма він присвятив їй головну працю всього свого  життя  повний переклад поеми Данте Аліг’єрі «Божественна комедія». Володимир Сосюра у вірші «Розстріляне безсмертя» (1960), присвятив подружжю Дроб’язків такі рядки:

«Дроб'язко... Труженик прекрасний,

людей він любить, все нове...

Коли не зайдеш, пише ясно,

а все ж в підвалі він живе

з своєю Лією, що світить,

як мрійне сонечко, навкруг,

До друзів сповнена привіту.

Це справжній для поета друг»

 

Знаний перекладач працював у підвалі і тому, знаючи скромність і непрактичність Дроб’язка, його друзі натискали, намагалися вплинути на керівництво Спілки письменників України. Тільки завдяки  втручанню Максима Рильського, який особисто писав керівникові СП такі листи, як цей від 1963 р., «Їй же богу, треба рятувати Євгена Антоновича Дроб’язка, який  просто-таки загибає в своїх «сутеренах»  родині перекладача у 1967 році дали квартиру на Печерську. Дружба М. Рильського з Є. Дроб’язком та їх спільна праця над перекладами тривала  протягом  десятиліть – ще з 1930-х років.  Був знайомий  Максим Тадейович і з батьком Євгена Дроб’язка – видатним українським правником Антоном Лаврентьовичем. 

 

1968 року видавництво «Дніпро»  випустило переклад другої частини «Божественної комедії» Данте Алігєрі в перекладі Євгена Дроб’язка. У передмові  перекладач писав: «1956 року Державне видавництво художньої літератури випустило в світ переклад «Пекла» Данте за двома підписами  П. Карманського та М. Рильського. У рецензії, надрукованій в журналі «Всесвіт», я, вітаючи появу першого українського перекладу Данте й відзначаючи справжній творчий подвиг його авторів (один із яких  Карманський  був уже покійним), висловлював надію, що нашій громадськості не доведеться довго чекати продовження перекладу цього геніального твору. Водночас я висував кілька засад, якими, на мою думку, слід керуватися, перекладаючи поему Данте українською мовою. Прочитавши рецензію, Максим Тадейович сказав мені: «Далі працюватимемо разом».

 

Проте наша спільна праця пішла тоді іншим річищем: Ю. Словацький, Ю. Тувім… І лише через кілька років ми змогли взятися за Данте. Вирішили завершити спочатку всю поему, тобто перекласти невідомі ще широкому українському читачеві другу і третю ії частини, керуючись тими засадами, які, до речі, підтримав автор передмови до українського видання  «Пекла» академік О. І. Білецький. Розподілили між собою роботу, і мені досталася перша половина «Чистилища». Та Максим Тадейович не встиг зробити вже нічого. Він нездужав і гадав обмежити свою участь у роботі над українським Данте лише редагуванням.

 

Але цьому теж не судилося здійснитися… Тому я вважаю за свій  обов’язок перед пам’яттю видатного поета й корифея українського радянського перекладацького мистецтва самому завершити спільно задуманий труд і з любов’ю присвятити його Максимові Тадейовичу Рильському». Повний переклад «Божественної комедії» Данте Алігєрі вийшов в 1976 році. 

 

У передмові автор перекладу Євген Дроб’язко писав: «Із почуттям великої подяки згадую старших товаришів і друзів, які всіляко сприяли мені, хто – авторитетними порадами, хто – книжками і матеріалами, а хто – просто доброзичливим ставленням та зацікавленням моєю складною і клопітною роботою: М. Т. Рильського, О. Й. Дейча, О. І. Білецького, М. К. Гудзія та ще багатьох наших літературознавців і поетів. Хочеться  нагадати й про те, що протягом усіх дванадцяти років моєї роботи поруч зі мною незмінно була мій друг і дружина Л. Н. Дроб’язко, якій я складаю величезну подяку і присвячую їй цей труд».

 

Завершити невеличкий нарис про Євгена Дроб’язка можна уривком зі спогадів Паоли Утевської: «Сірий холодний день, хмари низько стеляться над Байковим кладовищем. Ховають Євгена Антоновича Дроб’язка. Люди щиро шанували його, людину порядну, принципову, великого ерудита. Тож біля могили зібрався чималий гурт небіжчикових друзів  та шанувальників. Своїми хворими очима я не можу  розглянути, хто саме сюди прийшов. Зате Миколу Лукаша побачила одразу, хоча й не завважила, коли він зі мною привітався. Та й як було не побачити. Усі в пальтах, плащах, а він, за звичкою, в піджачку, впадає в очі! Підхожу до нього, вітаюся, а він  стримано:

 

 Я уже вам вклонився, а ви не зволили відповісти…

 Миколо, та я ж недобачаю, ви забули?

Обличчя Лукашеве просвітліло, він міцно тисне мені руку і, ніяковіючи, говорить:

 

 Я вже, здається, зовсім здурів. Скрізь бачу зрадників та боягузів, не всі вже зі мною вітаються – і на вас погано подумав, пробачте.  Ходімте ближче до могили, небіжчик ніколи не зраджував друзів…»

 

*******

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Рудзицький А. Про поета й перекладача Євгена Дроб'язка // Посестри. Часопис. 2022. № 27

Примітки

    Loading...