Посестри. Часопис №98 / «Наш пароль має власні тривання таємні...»

Наш пароль має власні тривання таємні.
Лампа в тебе – ми так укладали умову –
Має згаснути спершу – і засяяти знову.
На цей знак трачу подих. Сходи – знаю – вже темні.

Ждеш з рукою на клямці, наче тінь при портьєрі.
Ця долоня твоя – пожадання люстерце.
Ти ж мої дві долоні притискаєш до серця,
Всім єством завмираючи у переддвер’ї.

Прокрадаюся тихо, наче злодій, і ревно –
Поміж меблями, смерку сягнувши заглибин.
Сама стелеш постелю – чародієш аж ніби,
Щоби пестощі наші чулись добре і певно.

Зазвичай мовчимо – всі слова тут намарні –
Доки стелиш полотна й шовки білосніжні.
Маєш руки – як диво, турботливі й ніжні.
Я кохаю їх так – бо твої, бо прегарні.