Посестри. Часопис №53 / Вигляд гір із степів Козлова. Мандрівник і мірза

Мандрівник

 

Глянь! Чи то звів Аллах стіною море льоду,

Чи трон для ангелів з холодних туч воздвиг?

Чи диви ряд фортець поставили міцних,

Щоб каравани зір не пропускать із Сходу?

 

Чи Цареград горить на грані небозводу,

Чи, може, то Аллах між темних шат нічних

Повісив свій ліхтар для всіх істот живих,

Щоб світу цілого осяяти природу?

                         

МірзаМірза – шанобливий титул у мусульман, тут – провідник[1]

 

Там?.. – Був я. Там зима. Гортані рік прудких

І дзьоби ручаїв там п'ють холодну воду;

Дихнув я — білий сніг пішов із уст моїх.

 

Там, де гірські орли не залітали зроду,

Спить грім в колисці з хмар, повитий у туман.

Там лиш зоря над мій підносилась тюрбан.

То Чатирдаг!

                           

Мандрівник

 

А-а!