Посестри. Часопис №118 / Саріуш, 1862

І

Вони гадали, що вже на окопах

Історії – топчуть ногою по хлопах:

І що шляхтича забракло, може, одного

У Батьківщині оспалій ...!

 

II

Що амарантова свічка загасла вбога;

Що ліві лишилися, й більш нічого...

З Азії вітер пульсує, пита зі свистом:

«А де ж ідеали?»

 

III

Але Сивіла історії – все пречиста,

Дух невиправний – у ролі Ідеаліста,

Тож досить йому не раз єдиного чоловіка,

Котрий правд не ховає.

 

IV

Він вибрав Тебе – здавна і споконвіку,

Саріуше Славетний!.. Тебе, без корони

Володаря, визначив дух: онде мільйони...

А з Азії вітер гавкає, аж до крику:

«Історія не вмирає!..»