Посестри. Часопис №60 / Прихисток видив

Із 29 квітня і до 7 травня учасники студійного виїзду Інституту літератури знову мандрували Європою (минулорічна захоплива поїздка до Литви гріє душу і зараз). Причому мандрували не тільки в просторі, але й у часі. Мовби незліченні нідерландські велосипеди у своєму русі перенесли літературознавців і любителів живопису в інший вимір, з якого відкривалася особлива перспектива на твори старих майстрів. Канали – о ця присутність поруч стихії води, ніби прирученої! – віддзеркалювали вражаючу архітектуру. Тобто все сприяло віднайденню порталу (каналу).

У результаті поїздки з назвою «Голландські екфрази» мають виникнути не лише чисті враження, але й есеї, у яких досліджуються тексти, що містять екфразу – словесне представлення візуального, тобто такі, в яких інтерпретується твір живопису. Мабуть, найвідоміший приклад екфрази — опис Ахіллового щита в «Іліаді» Гомера. У польській поезії майстрами екфрази були Станіслав Грохов’як, Віслава Шимборська, Яцек Качмарський. Мечислав Яструнь написав поезії, присвячені Рембрандту та Саскії. На шпальтах «Посестер» вже є, скажімо, цікаве дослідження екфрази у вірші Збіґнєва Герберта, здійснене Катажиною Шевчик-Хааке «Ми також не знаємо» (Збіґнєв Герберт, Чорнофігурний витвір Ексекія) - Катажина Шевчик-Хааке | Посестри. Українська та польська лiтература (posestry.eu).

В українській поезії до екфрази зверталися Микола Бажан, Микола Зеров, Євген Маланюк. Існують «Сікстинська мадонна» Івана Франка і «Сікстинська мадонна» Максима Рильського. З сучасних авторів цю риторико-поетичну фігуру мови використовували, зокрема, Ліна Костенко, Олена Степаненко, Олена Герасим’юк.

Отже, подорож відбулася під егідою досить рідкісного в літературі птаха – екфрази. І тому, що саме в цей час в Амстердамському державному музеї – всеохоплююча виставка Вермера. Картини з’їхалися зі всього світу: з Единбургу, Токіо, Нью-Йорка, Дрездена. У Дрездені була перша ночівля поїздки, і деякі мандрівники навіть збігали пізнім вечором в майже темний центр міста, втигли побачити Лабу та величезні будівлі з піщанику, який потемнішав з часом, посновигали навколо картинної галереї.

Теофіл Торе-Бюргер, який перевідкрив Вермера у 19 столітті, називав його в своїй монографії «Колібрі серед горобців» і «Дельфтський сфінкс». Адже народився майбутній художник у Делфті в будинку № 26 біля каналу Вольдерсграхт. Існує кілька фільмів, присвячених Вермеру, один із них – «Дівчина з перловою сережкою» (Girl  with a Pearl  Earring, 2003) зі Скарлетт Йоханссон в ролі служниці та моделі Вермера. Завдяки особливому освітленню, кропіткій праці кінематографістів із кольором і композицією, виникає враження, ніби картини художника ожили в цьому фільмі. А в Амстердамському музеї картини ці, з їхнім м’яким світлом, відтінками синього, рухами персонажів, промовляли до глядачів більш ніж красномовно.

Звісно, не тільки Вермер був у центрі уваги мандрівників: увесь голландський живопис, який потрапив у поле їхнього зору, архітектура, саме повітря, люди, квіти, композиція міст – усе складалося в примхливу картину. І ця картина не була далекою від життя. Цікаво, що існує голландська приказка про безлад удома: «У мене вдома як на картинах Яна Стена». Чи мистецтво наслідує життя, чи навпаки? Але те, що воно на мить зупиняє повсякденний біг людини в напрямку кінця, дає благословенну можливість зосередитися на найважливішому, – це безсумнівно. Збіґнєв Герберт найменував свого ліричного героя пан Коґіто, візьмемо ж собі у вірш другу половину цієї фрази Картезія, пам’ятаючи й про першу строфу «Гаудеамуса», в якій умістилося все людське життя.  

Юність і старіння

Зрілість і невинність

Ergo sum et humus

Фатум і любов

Обрій нідерландський

Впевнено розкинувсь

І впритул до серця

Рембрандт підійшов

У вікно Вермер

Шле привіт свій синій

А Ван Гог свій жовтий

Розплітає біль

Оком давній майстер

Ожива в людині

Вихопивши в диво

І спинивши біг

Музей старожитностей у Лейдені повернув мандрівників до стародавнього Єгипту та грецької й римської античності. До речі, римська назва Нідерландів – Батавія. А в той день місце, де народився та провів юність Рембрандт, середньовічне укріплення Бурхт (так звана Лейденська башта), найстаріший в Нідерландах університет, будинок мір і ваг, в якому можна посидіти, як у ресторанчику, відчувши себе шалькою на вагах Усесвіту, – все це стало таким собі конденсатором, «лейденською банкою», образно кажучи. І заряд зберігатиметься тепер довго, не гірше ніж дивовижні знахідки в маленькому музеї на мосту, звичайному кіоску, в який можна зазирнути через шибки і побачити все те, що було піднято з дна лейденських каналів у різні часи!

Гаага й Делфт знову приголомшували картинами старих майстрів. З Гаагою в українців, щоправда, пов’язана інспірована сьогоденням думка про тамтешній трибунал для російських убивць. Проте в делфтських церквах час зупинився, аби не скаламутити сон похованих там. А на те, як розписують порцеляну на Королівській фабриці блакитної порцеляни в Делфті, можна дивитися безкінечно.

В один із днів урбаністика змінилася спогляданням незліченної кількості тюльпанів, віртуозно висаджених за якимись божественними візерунками. І чи варто дивуватися, що тюльпани в Кекенхові навіть надихнули деяких учасників поїздки створити поетичну групу «Тюльпан».

В амстердамському музеї ван Гога панувала тривожна атмосфера його робіт, врівноважена репліками живопису сучасників майстра. Останній день в Амстердамі був відданий Дому Рембрандта й науковій сесії в Польській бібліотеці. У підвалі старовинного будинку, наче в катакомбах, зібралися науковці, немов члени таємного ордену. У виступах Магдалени Шнєдзевської, Войцеха Ліґензи й Катажини Шевчик-Хааке йшлося саме про екфразу. З дослідженням природи в творчості Шимборської, яке здійснив Войцех Ліґенза, можна ознайомитися в цьому ж числі «Посестер» – це Країна неочевидності - Войцех Ліґенза | Посестри. Українська та польська лiтература (posestry.eu). А тоді під склепінням бібліотеки зустрілися Мілош і Транстремер, Босх і Вермер. На думку Войцеха Ліґензи, інтерпретатори діалогізують між собою саме в картині, в глибині її.

А дорогою до Польщі можна було почути, як на різних частотах ніби діалогізують радіостанції спочатку Нідерландів і Німеччини, потім Німеччини, Чехії та Польщі. Європейське сімнадцяте століття (і далі), яке втекло на блакитні кахлі, в жанрові картини, пейзажі та натюрморти, не відпустить тепер, бо

Канали як вдих і видих

Живопис як вдив і видив

прихисток хисту

Амстердам антидепресант

Існуєш самотньо як голосний в слові Делфт

а хочеться щоб як в Лейден

а ще краще – з дитиною – як у Гааґа

Приїхали туди – і всі думки

про тамтешній трибунал

для російської швалі

Повертаємося

Ґьорліц і Зґожелець –

дві губи варгі ліппен

Спасибі Інституту літератури, усім, хто виплекав ідею студійного виїзду та здійснив його для учасників! І ніби слова магічного ритуалу вимовляємо ми імена голландських живописців: Франс Галс, Пітер де Гох, Ельберт Куіп, Габріель Метсю, Адріан ван дер Верфф, Адріан Курте, Ґерріт Адріанс Беркгейде, Корнеліс Сафтлевен, Давід Тенірс, Клара Петерс...