25.05.2023

Посестри. Часопис №60 / Прихисток видив

Із 29 квітня і до 7 травня учасники студійного виїзду Інституту літератури знову мандрували Європою (минулорічна захоплива поїздка до Литви гріє душу і зараз). Причому мандрували не тільки в просторі, але й у часі. Мовби незліченні нідерландські велосипеди у своєму русі перенесли літературознавців і любителів живопису в інший вимір, з якого відкривалася особлива перспектива на твори старих майстрів. Канали – о ця присутність поруч стихії води, ніби прирученої! – віддзеркалювали вражаючу архітектуру. Тобто все сприяло віднайденню порталу (каналу).

ілюстрація

У результаті поїздки з назвою «Голландські екфрази» мають виникнути не лише чисті враження, але й есеї, у яких досліджуються тексти, що містять екфразу – словесне представлення візуального, тобто такі, в яких інтерпретується твір живопису. Мабуть, найвідоміший приклад екфрази — опис Ахіллового щита в «Іліаді» Гомера. У польській поезії майстрами екфрази були Станіслав Грохов’як, Віслава Шимборська, Яцек Качмарський. Мечислав Яструнь написав поезії, присвячені Рембрандту та Саскії. На шпальтах «Посестер» вже є, скажімо, цікаве дослідження екфрази у вірші Збіґнєва Герберта, здійснене Катажиною Шевчик-Хааке «Ми також не знаємо» (Збіґнєв Герберт, Чорнофігурний витвір Ексекія) - Катажина Шевчик-Хааке | Посестри. Українська та польська лiтература (posestry.eu).

 

В українській поезії до екфрази зверталися Микола Бажан, Микола Зеров, Євген Маланюк. Існують «Сікстинська мадонна» Івана Франка і «Сікстинська мадонна» Максима Рильського. З сучасних авторів цю риторико-поетичну фігуру мови використовували, зокрема, Ліна Костенко, Олена Степаненко, Олена Герасим’юк.

 

Отже, подорож відбулася під егідою досить рідкісного в літературі птаха – екфрази. І тому, що саме в цей час в Амстердамському державному музеї – всеохоплююча виставка Вермера. Картини з’їхалися зі всього світу: з Единбургу, Токіо, Нью-Йорка, Дрездена. У Дрездені була перша ночівля поїздки, і деякі мандрівники навіть збігали пізнім вечором в майже темний центр міста, втигли побачити Лабу та величезні будівлі з піщанику, який потемнішав з часом, посновигали навколо картинної галереї.

 

Теофіл Торе-Бюргер, який перевідкрив Вермера у 19 столітті, називав його в своїй монографії «Колібрі серед горобців» і «Дельфтський сфінкс». Адже народився майбутній художник у Делфті в будинку № 26 біля каналу Вольдерсграхт. Існує кілька фільмів, присвячених Вермеру, один із них – «Дівчина з перловою сережкою» (Girl  with Pearl  Earring, 2003) зі Скарлетт Йоханссон в ролі служниці та моделі Вермера. Завдяки особливому освітленню, кропіткій праці кінематографістів із кольором і композицією, виникає враження, ніби картини художника ожили в цьому фільмі. А в Амстердамському музеї картини ці, з їхнім мяким світлом, відтінками синього, рухами персонажів, промовляли до глядачів більш ніж красномовно.

 

Звісно, не тільки Вермер був у центрі уваги мандрівників: увесь голландський живопис, який потрапив у поле їхнього зору, архітектура, саме повітря, люди, квіти, композиція міст  усе складалося в примхливу картину. І ця картина не була далекою від життя. Цікаво, що існує голландська приказка про безлад удома: «У мене вдома як на картинах Яна Стена». Чи мистецтво наслідує життя, чи навпаки? Але те, що воно на мить зупиняє повсякденний біг людини в напрямку кінця, дає благословенну можливість зосередитися на найважливішому, – це безсумнівно. Збіґнєв Герберт найменував свого ліричного героя пан Коґіто, візьмемо ж собі у вірш другу половину цієї фрази Картезія, пам’ятаючи й про першу строфу «Гаудеамуса», в якій умістилося все людське життя.  

Юність і старіння

Зрілість і невинність

Ergo sum et humus

Фатум і любов

Обрій нідерландський

Впевнено розкинувсь

І впритул до серця

Рембрандт підійшов

У вікно Вермер

Шле привіт свій синій

А Ван Гог свій жовтий

Розплітає біль

Оком давній майстер

Ожива в людині

Вихопивши в диво

І спинивши біг

Музей старожитностей у Лейдені повернув мандрівників до стародавнього Єгипту та грецької й римської античності. До речі, римська назва Нідерландів – Батавія. А в той день місце, де народився та провів юність Рембрандт, середньовічне укріплення Бурхт (так звана Лейденська башта), найстаріший в Нідерландах університет, будинок мір і ваг, в якому можна посидіти, як у ресторанчику, відчувши себе шалькою на вагах Усесвіту, – все це стало таким собі конденсатором, «лейденською банкою», образно кажучи. І заряд зберігатиметься тепер довго, не гірше ніж дивовижні знахідки в маленькому музеї на мосту, звичайному кіоску, в який можна зазирнути через шибки і побачити все те, що було піднято з дна лейденських каналів у різні часи!

ілюстрація

 

Гаага й Делфт знову приголомшували картинами старих майстрів. З Гаагою в українців, щоправда, пов’язана інспірована сьогоденням думка про тамтешній трибунал для російських убивць. Проте в делфтських церквах час зупинився, аби не скаламутити сон похованих там. А на те, як розписують порцеляну на Королівській фабриці блакитної порцеляни в Делфті, можна дивитися безкінечно.

 

В один із днів урбаністика змінилася спогляданням незліченної кількості тюльпанів, віртуозно висаджених за якимись божественними візерунками. І чи варто дивуватися, що тюльпани в Кекенхові навіть надихнули деяких учасників поїздки створити поетичну групу «Тюльпан».

 

В амстердамському музеї ван Гога панувала тривожна атмосфера його робіт, врівноважена репліками живопису сучасників майстра. Останній день в Амстердамі був відданий Дому Рембрандта й науковій сесії в Польській бібліотеці. У підвалі старовинного будинку, наче в катакомбах, зібралися науковці, немов члени таємного ордену. У виступах Магдалени Шнєдзевської, Войцеха Ліґензи й Катажини Шевчик-Хааке йшлося саме про екфразу. З дослідженням природи в творчості Шимборської, яке здійснив Войцех Ліґенза, можна ознайомитися в цьому ж числі «Посестер» це Країна неочевидності - Войцех Ліґенза | Посестри. Українська та польська лiтература (posestry.eu). А тоді під склепінням бібліотеки зустрілися Мілош і Транстремер, Босх і Вермер. На думку Войцеха Ліґензи, інтерпретатори діалогізують між собою саме в картині, в глибині її.

ілюстрація

 

А дорогою до Польщі можна було почути, як на різних частотах ніби діалогізують радіостанції спочатку Нідерландів і Німеччини, потім Німеччини, Чехії та Польщі. Європейське сімнадцяте століття (і далі), яке втекло на блакитні кахлі, в жанрові картини, пейзажі та натюрморти, не відпустить тепер, бо

Канали як вдих і видих

Живопис як вдив і видив

прихисток хисту

Амстердам антидепресант

Існуєш самотньо як голосний в слові Делфт

а хочеться щоб як в Лейден

а ще краще – з дитиною – як у Гааґа

Приїхали туди – і всі думки

про тамтешній трибунал

для російської швалі

Повертаємося

Ґьорліц і Зґожелець –

дві губи варгі ліппен

 

Спасибі Інституту літератури, усім, хто виплекав ідею студійного виїзду та здійснив його для учасників! І ніби слова магічного ритуалу вимовляємо ми імена голландських живописців: Франс Галс, Пітер де Гох, Ельберт Куіп, Габріель Метсю, Адріан ван дер Верфф, Адріан Курте, Ґерріт Адріанс Беркгейде, Корнеліс Сафтлевен, Давід Тенірс, Клара Петерс...

 

 

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Бельченко Н. Прихисток видив // Посестри. Часопис. 2023. № 60

Примітки

    Пов'язані статті

    Loading...