Посестри. Часопис №40 / «Тільки-но у небо звук якийсь полине...»

Тільки-но у небо звук якийсь полине –

В просторі вмирає, забринівши в світі!..

Тільки аромати зринуть з лона квітів –

Затремтять в повітрі – й зникнуть в цю ж хвилину!..

 

Тож урочий Всесвіт – святиню незмінну –

Душі оглядають, спраглі чар щомиті,

І тужливо вірять в сни несамовиті,

Мріють: досконале знов до них долине!..

 

А земне проміння, аромати різні

Й звуки – все це Всесвіт поглинає грізний,

Глибоко ховає на дно свого серця!..

 

Славен той, хто в часі поспіху, омани

Хоч би звук єдиний з глибини дістане,

Аромат чи промінь схопить з того денця!..