Посестри. Часопис №38 / Романтизм

Над морем в хмарах марить чорна галич,
ліричний місяць потопає в тінь.
І дикі скелі й синя далечінь.
Пливуть похмурі Байрона ушкали.

 

В городі в темну ніч самітний Вертер
на зір, вазі сам важить світ і серце
своє й сумує, що живе, не вмер ще.
О, ти покрово хворих серць, о смерте!

 
Є два світи: один круг нас, а другий —
це ми; між ними вічна боротьба
лягає на життя клейном напруги.

 

Чи ж не сильніші в грудях буревії,
як порожнечі дійсности клятьба? —
— Не знали, що гарніший світ від мрії.