Посестри. Часопис №16 / «Короткий порух повітря…»

Короткий порух повітря після твого невдалого жесту

дрейфує в моїй голові. Суне розлитою Віслою

випливає у море живе. Бачу вже тільки тебе

і безмежжя шумливих вод. Ну а що я мав би тут бачити? Ти

мій син, я ціле життя перебовтував долю на палубах суден.

То що ж мені ще тут бачити як не хвилю котра мерехтливо розгойдує світ,

риб’ячі лусочки смерті

кригу берега що кривавить. Тепер моє море —

стіл кухонний а з палуби змиває мене як сміття

ніч без меж. Жінка спить, ти відсутній

навіть у пульсі снігу. Відтак я самотньо пливу

до розмитих вогнів дитинства.

Чи зустріну тебе по дорозі? Чи принаймні на мить

присядемо на піску? Будемо

вдвох молодіти? Наче буї, вдаряти із вітром

у хвилі лінивого прийдешнього в тобі зіщуленого

на дні?

 

Батько? (1924-2003?

Більше: Голоси