Посестри. Часопис №2 / Краків

КРАКІВ

 

— Голоси, як хліб, — моя вчителька 

з української літератури чверть століття тому

повторювала, що не можна порівнювати

однину з множиною, не варто співставляти

одного з багатьма, хмари з обличчям,

місто з поліціянтами, смерті зі смертю. —

 

Тепер дивлюся, що я написав,

і думаю, що написав дурницю.

І питаю себе, чи можна про це

написати інакше? —

 

Мій неголений друг із Кракова привіз

мені краківський хліб, щоденний,

простий, підпечений знизу,

з борошном на чубку,

що зібрав у собі бульбашки

з краківським повітрям:

розламую скибку — вдихаю 

краківське позавчорашнє повітря. —

 

Моя подруга надіслала мені з Кракова голосове

повідомлення з проханням допомогти

в Одесі з ліками, мій знайомий сором’язливо

цікавиться, як мої справи і чи не бракує

мені макаронів і хліба, мій друг-поет

час від часу телефонує, не хоче

говорити про поезію, — їхні голоси

збираю в пам’яті, ними підживлюю

сам себе, обдурюю своє хвилювання,

підмінюю свій страх, уявляю себе

в інших декораціях. —

 

Іншого порівняння я не придумав:

голоси, як хліб, — всупереч давньому правилу,

всупереч настановам, всупереч історії. —

25 березня 2022 року