Посестри. Часопис №65 / Тортури

Нічого не змінилося.

Тіло – болюче,

мусить їсти, дихати повітрям і спати,

має тонку шкіру і одразу ж під нею кров,

має чималий запас зубів і нігтів,

кості його крихкі, суглоби розтягуються.

При тортурах це все береться до уваги.

 

Нічого не змінилося.

Тіло тремтить, як тремтіло

перед заснуванням Риму і після заснування,

у двадцятому сторіччі до і після Христа,

тортури є, як і були, тільки земля змаліла

і коли щось діється, то так ніби за стіною.

 

Нічого не змінилося.

Тільки людей стало більше,

поряд зі старими провинами з’явилися нові,

реальні, навіяні, тимчасові й ніякі,

але крик, яким тіло за них відповідає,

був, є і буде криком невинності,

згідно з одвічною шкалою і реєстром.

 

Нічого не змінилося.

Лише манери, церемонії, танці.

Але рух рук, що прикривають голову,

залишився той самий.

Тіло звивається, шарпається і виривається,

збите з ніг, падає, підгинає коліна,

синіє, пухне, слиниться і стікає кров’ю.

 

Нічого не змінилося.

Крім течії рік,

лінії лісів, узбереж, пустель і льодовиків.

Поміж тими пейзажами душа блукає,

зникає, повертається, наближається, віддаляється,

сама для себе чужа, невловима,

раз певна, раз непевна свого існування,

тоді коли тіло є і є і є

і не має куди подітися.