Посестри. Часопис №128 / я, шкіра

вірна, мов аркуш паперу, який зігнутий одного разу

назавжди має слід, завжди пам’ятає

 

для тебе не маю особливого обличчя, я

те, що я вдихаю

бальзам, який всотую, тепло сорочок

 

я перетворююся на те, чого я торкаюся, я вся

є тобою, коли відчуваю – зникаю, не боюся

бо хоча тіло так швидко гоїться

все ж зсередини не забуває, не перестає кровоточити

 

не чекай мене, не дам жодного знаку

не турбуйся, не розповідай мені а комусь чужому