Посестри. Часопис №172 / «Зави́дники надаремно підлещуються найперші…»

Зави́дники надаремно підлещуються найперші

До магії твого тіла – і мого знання про нього.

Ті очі, які у сутіні твоїх не торкнулись персів,

Не матимуть навіть домислу про чар той, не ймуть нічого.

 

Хто в мить поцілунків трепетних не грів був свої долоні

На стегон жагучих згинах, що палко нагріті нами,

Ніяк не опише п’янкості – той запах, при тому лоні –

Що прянощем плине з тебе, – як з ружі, потертої снами.

 

Хто не випивав вустами любовного твого дрожу,

Той не передасть словами очей твоїх заімління,

І хоч би їх денно й нощно досліджував до зіскніння,

Не видивиться з них того, що я з них випещу, зможу!