Посестри. Часопис №115 / «Я кохаю тебе за те чого не кажеш...»

Я кохаю тебе за те чого не кажеш

коли торкаюсь пальцями твоїх грудей

а потім ховаю вуста в згині колін

 

За те що не вмієш літати

і залишаєшся зі мною на землі

коли розпускаються квіти й помирає листя

 

Я кохаю тебе за те чого не бачиш

без заплющення очей

а я кровоточу останнім діагнозом і лежу поруч

 

Я кохаю тебе за те чого не чуєш

коли я вкидаю до пралки несвіжі сорочки

із запахом своїх зрад

і по опалій собачій шерсті підкрадаюсь

до твого подиху

 

Я кохаю тебе за те чого не вдаєш

за підгорілий торт в чергову річницю шлюбу

за солоні супи які я ковтаю мов сльози на цвинтарі

 

Я кохаю тебе за всі звинувачення

викрикнуті на мою адресу

в ледь освітлених пологових відділеннях

де лікарі пахнучи алкоголем

вчили дихати наших дітей