Посестри. Часопис №107 / Ростислав Кузик: Мистецька бібліотека є відкритим простором

Юрій Завадський: Привіт, Ростиславе! Я з подивом спостерігаю, як у Львові формується нове мистецьке – в найширшому сенсі цього слова – середовище довкола Мистецької бібліотеки, котрою ти зараз керуєш. Як сталося, що в такі прикрі й гіркі часи може творитися диво сучасної бібліотеки?

Ростислав Кузик: Привіт, Юрку! Потреба в культурі не зникає навіть у такі часи. Чи навіть навпаки: зараз ця потреба стала ще гострішою та актуальнішою. Тим паче, що бібліотеки сьогодні – це куди більше, аніж місця, де можна взяти собі книжок для читання. Бібліотеки працюють як коворкінги, як виставкові зали, як місця зустрічей та перепочинку. Крім того, бібліотеки працюють як волонтерські хаби, адже після початку повномасштабного вторгнення росії вони активно долучились до підтримки війська на різних рівнях: у бібліотеках плетуть сітки, збирають фінансову підтримку, проводять різноформатні заходи для військових та їхніх сімей, збирають книжки для бібліотек, які знищили чи пошкодили росіяни тощо. Тобто бібліотеки перестали бути просто книгозбірнями. Отож, чом би їм не творитися, якщо це «диво» – багатогранне й практичне.

А щодо середовища – так, ми намагаємося з цим працювати. Однак тут я не поспішаю. Ми працюємо лише пів року, самі ще обростаємо м’язами, тож гадаю, що поки рано говорити про сформоване середовище. У нас є постійні відвідувачі й відвідувачки, які користуються не лише нашою книжковою колекцією, а й приходять на події чи попрацювати або побути у нашому просторі. Думаю про них як про зародження, осердя того середовища, яке – дуже би мені цього хотілося – сформується довкола МБ.

Ю. З.: Як змінилися читачі від часу переформатування бібліотеки? Чи багато молоді?

Р. К.: Мистецька бібліотека відкрилась у листопаді минулого року, однак у приміщенні, де зараз функціонує МБ, бібліотека була з 1949-го. А відтак, читачі й читачки сюди ходили поколіннями. Одначе відколи бібліотека переформатувалась і її фонд очистився від плісняви російськомовної літератури, змінилась і аудиторія, хоча й не цілком. Частина постійних читачів старшого віку зосталась, а водночас додалося чимало нових, серед яких більшість – це молоді люди. Зокрема, прийшло чимало студентів та студенток художніх навчальних закладів, культурної та довколакультурної тусівки, а також митців. Однак для нас найціннішим є те, що Мистецька бібліотека є відкритим простором для різних вікових категорій, що люди різного віку можуть знайти для себе щось таке, що заохочує їх повернутися до нас.

Ю. З.: Як ти бачиш перспективу бібліотеки як елемента культури, адже кожен із нас великою мірою став «віддаленим» – цифрові версії книжок стали щоденністю, підручники перетворилися на мультимедійні, паперові книжки важко носити в наплічнику, та й узагалі – я перебільшую, але все ж – навіщо кудись виходити?

Р. К.: Так, книжки тепер можна не лише читати з електронних носіїв, а й слухати чи дивитися. Електронні пристрої за останні десятиліття не раз змінювалися, і тепер усі ті комп’ютери розміром із кімнату, дискети, відеоплеєри, CD i DVD, мобільні телефони всіх форм та ґатунків й багато іншого припадають пилом або в музеях, або на горищах. А паперова книжка як була до них, так і зосталась опісля. Проста і витончена форма, зіткана з паперу, виявилася тривалішою. Люди читали й читатимуть паперові книжки. І тут у кожного й кожної свої причини: хтось любить паперові книжки через їхню візуальну естетику, хтось через шурхіт та запах паперу, комусь вага паперової книжки в наплічнику є конче необхідною, аби відчувати вагу життя. Причин багато, і їх усіх годі перелічити, володіючи навіть найкращою уявою.

Та погляньмо на це із практичнішого боку. Книжки сьогодні коштують чимало. А в нас вони доступні – достатньо зробити невелике зусилля й прийти, щоб отримати бажане. Якщо ж ми говоримо про мистецькі видання, які куди дорожчі, ніж художня література, то тут важить не лише ціна, а й те, що перегляд великого артбука на читалці, смартфоні чи навіть лептопі не порівняти з гортанням книжки з чудесним папером та ілюстраціями, які можна детально роздивитись і торкнутись їх рукою. Словом, паперові книжки зберігають свою перевагу над електронними носіями, скільки б ті не змінювалися. Не знаю, як буде надалі, бо той прикрий світ розвивається дуже стрімко. Але наразі є так. А ходити – корисно. Тим паче, в бібліотеки.

Ю. З.: Відвідувач приходить за середовищем, за миттю, коли він може відчути себе у спільноті в стінах, які йому про щось промовляють, – чи в цьому суть сучасної бібліотеки?

Р. К.: Думаю, суть в універсальності, про яку я говорив вище. Бо відвідувачі – це не одноманітна аудиторія, яка йде за чимось одним. Приміром, у нас є група відвідувачів, яка ходить лише по художню літературу. Їм не залежить на тому, як виглядає простір, що у нас відбувається. Їм потрібно, щоби в нас була добра художня література. І все. Є інші відвідувачі – ті, яким важить естетика простору чи його функціональність, бо хтось приходить побути у гарному місці, а хтось – у тому гарному місці попрацювати. І наше головне завдання – робити так, щоб усім цим групам було комфортно. Сьогодні бібліотеки мають поєднувати в собі низку функцій – власне тих, які зазвичай не є традиційно бібліотечними, – аби функціонувати і мати сталу авдиторію. Ну і забезпечувати якісний сервіс, бо без цього ніяк.

Ю. З.: Яку книжку репрезентує Мистецька бібліотека?

 

Р. К.: Мистецьку насамперед, що цілком зрозуміло з назви. Я б додав іще одну вкрай важливу ознаку: українську. Книжки про мистецтво, артбуки, фотокниги, книжки про архітектуру, каталоги з виставок, теоретичні та кураторські розвідки, книжки про театр і музику тощо. Усе це – основа нашої колекції. Більшість цих книжок – українською мовою. Не все необхідне перекладено на українську, тому в нас чимало книжок англійською, німецькою та іншими мовами. Наш мистецький фонд є порівняно невеликим, але ми надалі працюємо над його формуванням та наповненням. Це довгий процес, але це нормально, адже гарна колекція – це тривала й кропітка робота.

У роботі з колекцією мистецької літератури нам дуже допомагає видавництво ist publishing, яке є нашим найближчим партнером. Команда видавництва долучилася до творення Мистецької бібліотеки на самому початку – ще коли вона була лише ідеєю. Значна частина нашої мистецької літератури – це їхня заслуга. Багато книжок нам дарували відвідувачі та відвідувачки. Хтось приносив по одному примірнику, хтось по кілька, а хтось дав нам кількадесят, як, приміром, Павло Гудімов, що приносив і приносить із «Я Галереї», команда якої є нашими друзями та сусідами, люксусові мистецькі видання та каталоги із виставок. Були книжки, які нам передавали закордонні культурні центри, представництва чи навіть посольства.

Тобто наша мистецька колекція формується не лише часом, а й партнерами, друзями й прихильними до МБ людьми. У нас навіть є полиці подруг та друзів Мистецької бібліотеки – це стелаж, на якому представлені книжки від людей і видавництв, які подарували нам багато літератури.

Поза тим, у нас є чимало художньої літератури. Бо, попри мистецький акцент, ми зберігаємо баланс і видаємо людям художку. Художньої літератури в нас чимало, одначе маю визнати, що бракує сучасної україномовної прози – як власне української, так і перекладної. А також художньої літератури польською, англійською, німецькою чи іншими мовами. І це нам слід надолужувати.

Ю. З.: Все ж у бібліотеці багато поезії, багато цінної прози, перекладів. Як відбувається переоцінка, ревізія фондів сучасних бібліотек? Що з російськомовними виданнями?

Р. К.: Чого в нас немає і чого нам зовсім не бракує – це російськомовної літератури. Ми очистили від неї фонд, чим особисто я пишаюсь, бо раніше, до оновлення бібліотеки, її тут було багацько. Іноді трапляються невдоволені читачі, які звикли, що в цій бібліотеці щось таке можна знайти, але часи змінились, і зостається лише змиритися. Іноді ці ж читачі приписують нам варварство щодо цих книжок, буцімто ми їх знищили, однак, як на мене, варварство – це завалені російськомовною літературою полиці українських бібліотек, коли за ними губляться українські видання. Власне, почасти це в минулому. Фонди ще не є на 100% чистими, але вони очищуються: швидше в містах, повільніше у селах.

Тим паче, у нас вся та російськомовна література не пропала сповна. Львівська Муніципальна бібліотека, до мережі якої ми й належимо, створила «Фонд тоталітарного читання», в сховищах якого буде зберігатися частина російськомовної літератури радянського періоду, навіть найбільш трешові витвори хворої пропагандистської уяви. Ці книжки будуть відповідно промарковані й доступні дослідникам.

Першу селекцію нашого фонду зробили колеги зі львівської Муніципальної бібліотеки, другу здійснювала наша комадна – в більшості це були я і наша бібліотекарка Марія, тобто люди, які прийшли працювати у Мистецьку бібліотеку за місяць до її відкриття. Власне, протягом того місяця ми якраз тим і займалися – цілими днями перебирали стоси книжок.

І попри те, що ми не були досвідченими в бібліотечній царині, я вважаю, що ми сформували чудовий фонд. У нас обох філологічна освіта, тож до селекції ми підійшли з певністю і навіть завзяттям. Ясна річ, це було складно, бо книжок були тисячі, одначе ми зробили свою справу добре. Власне, у процесі селекції я помітив, що у фонді можна натрапити на цінні, навіть рідкісні книжки. Зокрема, чимало рідкісних видань поезії. Усе це було у фонді бібліотеки до оновлення, але, вочевидь, сховане за різного роду мастєрамі, маргарітамі й тракторами, які диркають у полях. Приміром, ми натрапили на дві збірки Віктора Кордуна з Київської школи, які сьогодні є величезною рідкістю. Або на одне з видань Ґеорґа Тракля українською, яке сьогодні також годі знайти по букіністиках.

Я наполягав, щоб ми виділили окремий стелаж із поезією. Це трохи проти бібліотечних правил формування фонду, однак це, як на мене, практично: чимало поетичних збірок виходили у маленькому форматі, вони бувають не лише малі, а й тоненькі, тому губляться поміж інших книжок. Як поет, я б не хотів, щоб вони губилися. Турбуюсь про колег по цеху (сміється). Та тут не стільки йшлося про мої захцянки – головне, що це насамперед практично, а отже – цілком виправдано, адже ми у МБ намагаємося бути максимально клієнтоорієнтованими.

Ю. З.: Чи маєш улюблену книжку в цій книгозбірні?

Р. К.: Не маю улюбленої книжки. Ані в Мистецькій бібліотеці, ані в своїй домашній, ані у ще якійсь. Я не вмію мати одну улюблену книжку, це надто тяжко. Можу радше говорити про улюблені видання – зокрема у книгозбірні Мистецької бібліотеки, одначе щоби поговорити про всі чи майже всі такі книжки, потрібне ще одне інтерв’ю. Скажу лише про кілька томів із нашої колекції, які дуже люблю і часом сідаю погортати, коли маю вільну хвилину.

Це велике і комплексне видання «BAUHAUS» Маґдалени Дросте, присвячене феномену Баухаузу, яке охоплює увесь період існування школи – з 1919-го до 1933 року. Також це «Type. A Visual History of Typefaces and Graphic Styles (1628–1938)» цілої команди авторів – крутезна Tashen'івська книга про шрифти та їхню історію; це « Emerging Art In Ukraine» Люсії Бондар та Анни Аветової – видання, присвячене новочасному українському візуальному мистецтву, яке може допомогти відкрити собі чимало імен; це «Харківська школа фотографії: гра проти апарату» Надії Бернар-Ковальчук – книжка-дослідження про один із найвизначніших феноменів української фотографії, що існував у другій половині ХХ століття. Це також чимало поезії – наприклад, поетична серія видавництва «Крок», яку ти нам подарував. Я дуже люблю цю серію, у моїй приватній книгозбірні є порівняно небагато книжок із неї, а тут є майже всі, тож я можу почитувати тих авторів та авторок, яких у мене нема. На цьому зупиняюсь, бо цей перелік можна продовжувати ще довго.

Ю. З.: Про події, що відбуваються в бібліотеці: наскільки щільний графік і яким чином формуєте календар/настрій/тематику заходів?

Р. К.: Календар формуємо у два способи. Перший – це події, які організовує лише Мистецька бібліотека, або ми разом із партнерами. Другий – ті, що їх організовують у нас окремі люди, організації, ГО тощо, а ми надаємо простір. Ми проводимо різноформатні зустрічі, однак, усе-таки, маємо фільтр: погоджуємо насамперед ті, які мають стосунок до мистецтва, – літератури, фотографії, музики, архітектури тощо. Винятки, ясна річ, робимо для благодійних подій.

Ю. З.: Виставка – широка й вільна культурна форма. Яким чином формуються виставки в Мистецькій бібліотеці?

Р. К.: Концепти виставок ми напрацьовуємо разом із видавництвом ist publishing, які курують виставкову частину нашої діяльності. Крім того, ми намагаємось зосереджуватися на книжковому мистецтві, працювати на перетині мистецтва та книжок (в ілюстрації, оформленні, книжковому дизайні, шрифтах тощо). А також на артбуках, DIY-виданнях, NO ISBN виданнях, малотиражних виданнях та подібних речах.

Дві наші перші виставки – це виставки книжок. У межах першої ми виставляли різноформатні артбуки, зокрема ручної роботи та малих тиражів. У цій виставці ми прагнули зобразити артбук як медіум поміж мистецтвом та світом. Друга наша виставка – це макети фотокнижок, що увійшли до короткого списку міжнародного конкурсу Dummy Award 2023. Ці книжки, які існують у одному-кількох примірниках, були показані у понад двадцяти містах по всьому світі й, урешті, опинились у Львові у Мистецькій бібліотеці, з чого ми пишаємося. 

Наша наступна виставка відкриється 20 квітня і вийде поза межі Мистецької бібліотеки – вона пошириться на «Дім звуку», де буде частина експозиції, та «Дзиґу», у якій відбудеться перформанс. Вона буде присвячена феноменальному, але, на жаль, малопроговореному львівському поету та перформеру Назару Гончару. Це якраз та виставка, яка найкраще лягає у твоє визначення «широка й вільна культурна форма», адже вона передбачатиме поєднання форматів. Ідеї для наступних виставок ми також маємо і будемо працювати над ними, намагаючись поєднувати формати й творити експозиції на перетині жанрів.

Ю. З.: Успішними стають проєкти, які займають свою кишеньку в культурі та облаштовують її собі з усім натхненням та силою, на яку лише здатні. Як у ці часи «робити» культурне життя – маєш рецепт?

Р. К.: Рецепт доволі простий: треба багато працювати. Тобто не покладати рук і творити українську культуру, скільки є сил, бо зараз, коли наша культура загрожена більше ніж завжди, це особливо важливо. Ще одна важлива річ – це те, що культурне життя не має бути відірваним від реальності, не має творитись у вакуумі. Культура не поза життям, культура не поза соціумом, культура не поза політикою. Сьогодні культура має йти в ногу з часом, а час такий, що широка долученість до підтримки українського війська є обов’язковим елементом творення нашої культури.

Збори на найрізноманітніші потреби підрозділів, виступи для військових та їхніх родин, підтримка, промоція та створення майданчиків для виступів чи виставок митців, які сьогодні взяли до рук зброю, просування українських наративів і поширення правди про звірства росіян, а також викорінення імперських культурних мітів, які росія насаджувала тут століттями, витіснення з нашої ментальної мапи шкідливих елементів на кшталт різного роду пушкіних і булгакових – це те, що зараз має робити наша культура. Є прикрі приклади, коли наша культура працює у зворотному напрямку, але таких прикладів, на щастя, куди менше, аніж інших, коли українська культура робить те, що й належить у ці часи. І робить це доволі успішно.

Ю. З.: Ми в стінах Мистецької бібліотеки вже кілька годин, а виходити не хочеться – як же я скучив за цією навалою книжок, яким же чудовим транквілізатором виявляються сторінки, заповнені – за словами Івана Франка – «цілою системою кольорових плямок»! А як мріється повернутися! Щиро дякую за розмову.

Р. К.: Тоді ми будемо чекати твого наступного візиту. Дякую навзаєм за чудесну розмову. До зустрічі у Мистецькій Бібліотеці та поза нею.

Львів, 24 березня 2024 року