Посестри. Часопис №104 / До владаря Риму

1.

Коли народів хмара за хмарою рік за роком

Зсувались по кульшах, клубами гір – а таємниця

Була їхнім знанням, серцем була і оком,

Ураган був їхнім кормилом, з його бичем навісним,

Історія  розродилася, мов на тирлі кітна левиця:

Хто почувався єдиним вибраним? – Рим.

 

2.

Могуття собі присвоїв, метикуватість, промітність –

Вилизав варварів, наче песят дика вовчиця;

Тож перший не знав виключності, попри відмітність!

Перший зринув, наче орел, понад світом цілим оцим,

На все-піднебессі дав народ-шляхтича, став – як криця:

Він лише, тільки він один – Рим!

 

3.

Той, що жертвоприносить, як понтифік-історії й кривд проява,

Пожертвуваний не раз, як історії й дій офіра,

Сам зробивсь – привілей привілеїв і право права,

Бо усе належить йому, але він для себе не є своїм:

На фундаментах мав закарбоване слово: Віра –

Ще до того, як утвердився Рим – як Рим!

 

4.

А відтак перевіють самі себе ці шторми до нічого,

І самі, видихнувши по всьому, знестануть себе помалу,

І лампи усе горітимуть, як горіли завжди до того,

При могилі, яка безнастанно ясність світла дарує їм;

Бо що іще  для Христа стало б котурнами чи п'єдесталом

Земним? – якщо не – священний Рим!

 

5.

А тебе,  що є – Господній-оболок, рік за роком –

Перш ніж патріотизм-християнський зросте на держави міру,

Перш ніж Вовчата подивляться щойно прозрілим оком,

Перш ніж Голубеня криленятком змахне слабким –

Мільйони сердець загостять в себе радісно, щиро,

Наче із ніщоти превоскреслий  – Рим!