Посестри. Часопис №115 / До ясновельможної пані І.

I

Чоло промовця не знало ні краплі хрещення – навіть в уяві,

Коли  patriae-pater  – консул багряноносний, великий

Цицерон, піднімав над натовпом руку, й юрбі столикій

проголошував:

        «...що прийде чоловік,  прийде у печалі й славі,

Він буде праведний – відтак у вінці терновім і світлоликий».                         

 

II

І обидві руки промовця, недоречно бліді, помалу

Були прицвяховані до утлих дощок трибуни,

Чи ми знаєм, як вони грали, і чиї то псалми та струни?..

Однак – громами і блискавицями небо занімувало!

                 

III

Дійсно, це Рим – о пані – а далі спогад мене підводив!..

Єдино така жменька піску на земній кулі мене б звеселила,

Де великі імперії відчували б священний подив,

Що ондечки – дрібка землі, одначе – яка ж колосальна сила!..

Я б лишень порадів, споглядаючи карту Європи,

Коли б Збавитель знайшов собі місце – щоб принаймні поставив стопи,

І навіть якби довелось заплатити за це всього світу сльозами,

Я б сказав:

                   ...Він перший умив наші ноги, як був із нами.