навіщо людям у Запоріжжі громадський транспорт?

навіщо людям у Кривому Розі школи?

навіщо людям у Києві станції метро?

навіщо людям в українських містах і селах

житлові будинки? торгівельні центри? лікарні?

навіщо людям в Україні жити?

життя – це розкіш

 

якщо вам не пощастило з сусідом, змиріться,

навчіться вгадувати, куди наступного разу він завдасть удару,

будьте обачні, будьте уважні до знаків.

списуйте стрес на ретроградний меркурій. практикуйте йогу.

шукайте в собі рівновагу, бо кому зараз легко?!

 

якщо вам зовсім не пощастило з сусідом,

переїдьте в інше місце,

подалі від цього божевільного й некерованого,

будьте мудріші

 

усі сорок мільйонів, ой вибачте, уже далеко не сорок

уже навіть не тридцять вісім, і навіть не тридцять п'ять,

але що там – переїжджайте – світ великий, будьте відкриті

 

у нас завжди є попит на ринку некваліфікованої праці

не біда, що не знаєте мови – ваші швидко вчаться,

не біда, що overqualified,

чули ми про вашу корумповану вищу освіту

 

он сусід ваш – яка багата культура, яка душа загадкова,

яка велика потуга на мапі, з таким треба пообережніше,

щоб не провокувати, щоб не розізлити

 

він же може стати нашим сусідом,

нашим божевільним і диким сусідом,

мусимо думати завчасу, передбачати

як же нам, бідним, не пощастило!

 

18 січня 2025 року

Так дитино

Катетр змінюється

І мішечок теж

Певної миті

Все може стати в нагоді

Навіть добре слово

Даруй

Але я не знаю яке

Продув є

Видно блакить

Чудо в димарі

Якщо зазирнути глибше

Вивертаючи шию

 

Ми берегли тебе і для нас ти був

Теплом від помирання в кімнаті 

Під нами, з якої ти виїжджаєш,

З міста, яке морозить голод

 

Теплом від помирання в кімнаті,

Яку ніхто не зніме за якісь гроші

З міста, яке морозить голод

Без застави кредитора,

 

Котрого ніхто не винайме за якісь гроші.

Ми єдині, хто тримав тут вахту

Без застави кредитора

З конфіскацією тепла та комунального майна.

 

 

І

Якби ж то, якби шедевр можна було

Долотом виломити з грубих брил,

І щоб долото по камені не сковзнуло,

І щоб не припинялись удари зубил!..

 

II

Якби ж то, якби сама присутність гармонії

Обертати давала вали важкі;

І без скрипу навспак іронії

Щось зробити вдавалося на віки...

 

III

Ах! Якби ж то, якби спав собі чоловік

Понад постійні ремства піднявшись, мабуть;

Але що ж? коли, не зірвавшись іще з повік,

Сни іронічні себе роз-сядуть!...

 

IV

Почуття випробовують без іронії як ідеї

Чужою мукою биті дороги безпечні;

Але хто   о п и н и в с я   т а м   п е р ш е, знає про неї,

Що іронія–тінь буття доконечна.

 

V

Ти собі думаєш, немов доба золота

До людства прийде без боротьби і втрати? –

Ні, першими підведуть чесноти, от хоч би й та,

Від якої сахається страх сміху зазнати!...

Я кіт, котрому ти вичісуєш хутро,

регулярно міняєш у лотку пісок,

купуєш рожеву стрічку, вішаєш на шиї.

Я кіт, котрого ти найперше стерилізуєш,

 

а пізніше як нагороду купуєш мишку,

яку спокусливо ізолюєш у слоїку,

облаштованому так, наче це дитяча

кімната, з колесом, у котрому вдається

 

вільно гасати, і з горлечком, у яке поміщається

моя озброєна легко підстриженими пазурами,

лапа. Я кіт, котрого ти по вечорах

береш на коліна й чухаєш за вухом,

 

дозволяєш мурчати від блаженства. Я

собака, якого щодня береш на прогулянку,

знайомим показуєш, як літає за палицею,

котру ти кидаєш, і приносить цю патичину

 

тобі до ніг. Я собака, якого

привʼязуєш до повідця та якому дозволяєш гордо

бігти біля твоєї ноги дорогою додому,

де чекають на нього: видобута

 

кістка з мʼяса та мʼяка постіль. Я

золота рибка, що не виконує бажань,

замкнута у склі, яке приборкує

водну фауну, а ти мене питаєш: нащо тобі

 

океани, моря, озера? Ставки також

небезпечні, але ти у своєму

акваріумі маєш усе: замок, а також піщані

пляжі, екзотичні водні рослини, планктонну живність.

 

Я соловей, від якого ти вимагаєш,

щоб тішив тебе час від часу своєю соловʼїною;

я папуга-нерозлучник, який не розлучається саме з тобою;

я папуга, якому ти кажеш повторювати два слова.

 

Я біла японська мишка, яку

ти купуєш у магазині й приносиш додому,

кладеш у свою долоню, аби міг освоїтись

у цьому домі. Перший, кого бачу, – кіт,

 

який зʼїдає рибку.

Вручаєш паспорт свій до неба, оплачений вже злотом;

Чорт, секретар за секретером, нотує: з поворотом.

радше дизель

 

аніж панк

тобто гідра

 

звичайна як

добре жити

 

під час мезозою

об’їдатись

 

сливками

скільки влізе

Цісар із саджанцями попередньо

домовлені. На випадок інвазії з полиць для черевиків

виймають лічильники.

Там зростатимуть малі підприємства,
показує цісар.

 

Там розвиватиметься персональна діяльність,

додають саджанці.

 

А гідрокостюми?
Гідрокостюми, кажуть схвально разом,

 

У Святій Римській імперії
мають бути повсюдно.

чи вас сексуально збуджує

статус професійного митця

 

депутат терлецький це старий

зловорожий обдовбаний хуй

 

я існую, живу

а тепер не думаю