Посестри. Часопис №192 / Привиди

Я нічого не отримую від смерті. Зазвичай я хочу

сказати щось серйозне. Не виходить.

Нині я мушу виконати задушливі ритуали. Мої мушлі

ті ще шахраї. Шукаю я овечої шкури, бо люблю

 

дивитися на хлопців; вони не обов’язково

гарні чи щось таке. Іронія померла під їхніми ногами.

Померла, бо висіла в повітрі – розмаяна

і ядрениста. Насправді це я – той з ранцем

 

і в синіх гумачках. Зажурені журавлі

не зимують із соловейками. Сто відсотків.

Усю ніч я думав про гатку з прутиків. Уся ніч

 

про смерть. Усю смерть я підпорядкував думці.

Усю думку – це-там: привид. Прутики  лежали

як лежать. Привиди – як привид: ввижаються.