Посестри. Часопис №92 / тіні

Позабули дощенту нас перші розмови,

І примари – з квартири, трамваїв і брами.

Залишився той пам’ятний вечір тим самим

На бульварі, де смугами небо зимове.

 

Чую шурхіт грудневих дерев його знов,

Між тіней та морозу прямую і досі –

І під ноги тобі я стелю свою кров,

Мов із саду з твого повертаюсь волосся.