Посестри. Часопис №68 / Зима – повітря / повітря – зима

Переводить позирк зі смітника

на мене.  Прикривається іконкою. Ми обидва маємо

стратегію виживання, пристосовану до віри.

(Можливість – не правило, згідно з яким

удається собі зарадити).

 

Знаю правила. Не завжди  приймаю їх,

як-от те, що в сезоні виживуть найсильніші.

Я тримаю погляд, ніби руківʼя зброї. Що кілька днів,

затамувавши подих, я вглядаюся в зорі.

Вкладаю восковому дідусеві

 

монету в шапку. Приятель у кожному жебракові

бачить себе. Я – у безхатьку. Сьогодні ми нічого не вдіємо.

Усі збіги у цій оповіді є випадковими.

Він чекатиме на своє усиновлення. Малий років десяти,

іконка в руці.