Посестри. Часопис №13 / Туман
ТУМАН
Яскрава блакить і жорстка заорана брунатність
Листопадова. В обійсті, яке проминули, копу силосу
Прикрито плівкою. Обриси гір на півдні
Ніби лише зараз утворюються з матової речовини,
На зубцях насиченої яскравістю.
Видивляючись лебедів, які тут зимують,
Ці величезні сніжно-білі півонії, що пливуть за течією,
Ми їхали вздовж ріки. Церква в Межибродах
Ще світила вапняковою білістю
Крізь чорношкіре пруття гілок. І раптом
Проковтнуло нас молочне, загусле ніщо,
І тільки зіниці протитуманних фар
Над самим асфальтом. Розповідати собі себе.
Наче білість, брунатність, блакить і чорняву,
Смакуючи солодкість і терпкість звуків,
Приймаючи біль і кохання, і помирання.
Не-собі розповідати не-себе.
Або: снитися собі. Насненним бути.
З не-собою в собі.
Дивись також: Кругле око погоди та інші вірші