Пісня при заході сонця на морі

Смутно так, Боже! Розлив Ти для мене

Хвилі на заході дня променисті;

Кинув, мов перли, у море студене

Зорі огнисті...

Хоч чарувати краса тая може,

Смутно так, Боже!

 

Наче порожнє колосся нікчемне,

Голову втіха мені підіймає;

Але від всіх своє горе таємне

Серце ховає;

Тільки від Тебе сховати не може...

Смутно так, Боже!

 

Ніби дитина в журбі тій безсилій

Плаче без неньки, я в тузі незнаній

Плачу за сонцем, що кидає з хвилі

Блиски останні.

Хоч і настане світання погоже, –

Смутно так, Боже!

 

Ранком, заблуканий в морі широкім,

В морі – далеко від берега-краю,

Бачу «веселиків» «Веселиками» звуть на Волині журавлів. [1] в небі високім

Довгую зграю;

В Польщі їх бачив... видовище схоже...

Смутно так, Боже!

 

Часто над гробом чужим дух гадає:

Мало зазнав я родинну господу;

Був як мандрівець, що в світі блукає

В бурю, в негоду;

Де ж мене смерть в домовину положе?..

Смутно так, Боже!

 

Ти будеш бачити мертвеє тіло,

Що не схилялось чолом непокірним,

Хоч і давно воно бути хотіло

Попелом мирним...

Де ж Ти постелиш на смерть мені ложе?

Стутно так, Боже!

 

Там, в краю рідному, серце дитинне

Чисту молитву за мене складає;

А корабель мій у безвісті плине,

Берег минає...

Чи ж молитва дитяча поможе?..

Смутно так, Боже!

 

Цею зорею, і небом, і морем

Тішитись будуть ще иншії люде –

Через віки, як мене з моїм горем

В світі не буде...

Але ж, поки мене смерть переможе,

Смутно так, Боже!