Посестри. Часопис №68 / «Pieśni» («Пісні») Кохановського. Із книжки «Історія польської літератури»

Складно датувати творчість Кохановського. Спочатку його твори були відомі у двірському колі, не було потреби їх друкувати для публічного обігу. Згідно з традицією його пісня «Czego chcesz od nas, Panie» («Чого бажаєш від нас, Боже»), що згодом увійшла до збірника «Пісень» за номером XXV у другій книзі, мала зʼявитися ще у Франції. Пісню надіслали до Польщі, вона мала потрапити до Миколая Рея, який після того, як прочитав її, мав заявити, що він віддає першість цьому поетові щодо себе. Справді, якщо читати Рея й усвідомлювати, що це спілкування з памʼяткою, яка може багато розказати про часи, у які зʼявилася, то Кохановський далі промовляє як художньо живий поет. Навіть польська мова Рея здається більш архаїчною, ніж мова Кохановського, хоча між датами їхнього народження двадцять пʼять років різниці, одне покоління.

«Пісня XXV», інша назва якої«Гімн», – це подяка Творцеві світу. Поет обожнює Творця за гармонію, красу і пишність природи, бачить ознаки його щедрості в різноманітності й досконалості земного світу. Ритм ночі і дня, зміни пір року, океани, рослини і тварини – усе це варте подиву. Уже у першій строфі зʼявляються акценти, характерні для нової релігійності доби Реформації:

Kościół Cię nie ogarnie, wszędy pełno Ciebie,

I w otchłaniach, i w morzu, na ziemi, na niebie.

 

Церква тебе не охопить, Ти всюди,

І в безодні і в морі, на землі, в небі. 

Богові також не потрібне золото, краще пожертвувати йому свої вдячні думки.

Релігійна позиція Кохановського повʼязана із культом Бога-Господа, проте в ній немає постаті Ісуса Христа, немає культу Хреста, культу Марії або згадок про святих. Щоправда, поет залишився католиком, проте у його творчості немає всіх елементів, що стали темою великої теологічної суперечки між різними віросповіданнями. Поет звернувся до «Псалтиря» – книги, що не була основною, на переконання Римо-католицької церкви, проте надзвичайно важливою для реформованих вірувань, що в центрі зацікавлень ставлять Біблію. Таким чином релігійність Кохановського стає надконфесійною, опираючись на Старий Заповіт і культ Господа, набуває іудейського забарвлення, однозначно монотеїстичного. Це також релігійність удячності, а не страху перед покаранням,  пеклом та страшним судом.

Сприйняття, світла візія світу – це риса всіх пісень, досить різноманітних за тематикою: іноді релігійною, іноді актуальною і громадянською; іноді це міркування про плин часу, зізнання у коханні, подяка меценатові за опіку. Жанровий термін «пісня» відсилає до латинського «carmen», вказуючи на «Carmina» Горація – улюблений цикл римського класика; визначення «пісня» – це просто польський переклад назви жанру Горація, що називається також одою. Це ліричний жанр, для якого характерний вільний порядок рефлексій, зумовлений напливом думок і спостережень, натомість звʼязок тексту з музикою непевний; він існував у грецькій традиції, що повʼязувала лірику з піснею, яку виконували або імпровізували у супроводі ліри. Кохановський знав про цю традицію, у вступі до поеми «Муза» зобразив поета самотнім лірником, що співає не для слухачів, а «собі та Музам». Невідомо, чи цей спів – це лише метафора, запозичена з античної традиції.

Однак «Пісні» Кохановського не мають музичного опрацювання, його мають псалми у перекладі поета. Автором музики був Миколай Гомулка (1535 – 1591), другий, поруч із Вацлавом із Шамотул, найвидатніший польський композитор епохи Ренесансу. Із творчості останнього відомим є опрацювання одного з творів Миколая Рея (композитор, так як і поет, був кальвіністом). Натомість Миколай Гомулка походив із міщанської родини зі Сандомежа, перебував у такому ж середовищі, що й Кохановський: двір короля Зигмунта Августа, єпископа Пьотра Мишковського, двір герцога Альбрехта у Кенігсберзі. Музичне опрацювання повного зібрання псалмів Кохановського (150 творів) зʼявилося друком у Кракові 1580 року. Ця праця – одне із монументальних досягнень епохи Ренесансу у Польщі: твори виконують на фестивалях стародавньої музики, а також були записані у новій інтерпретації ансамблю стародавньої музики «Ars Nova» в аранжуванні Яцека Урбаняка. Швидше за все написання музики було заплановане відразу, сам текст зʼявився 1579 року, текст із музикою – наступного року.

Кохановський знав різні переклади Псалтиря латинською мовою. У листі до видавця поет критично висловився про варіант Еобана Коха (Гесса), виданий у Марбурзі 1537 року; натомість у коротких латинських творах, що називали «foricoenia», із вдячністю згадує «Парафрази псалмів» шотландського протестанта Джорджа Бьюкенена (1565). Як зазначив Кохановський, усі, хто береться за переклад, завдяки Бьюкенену мають легше завдання, а його праця існуватиме завжди як приклад. Оскільки твір Кохановського був написаний латиною, він навіть міг потрапити до рук шотландського поета і філолога.

Під час праці над псалмами Кохановський також користувався так званою брестською Біблією – польським протестантським перекладом. Його здійсненили в осередку польських братів, а надрукували в друкарні Радзивіллів – осередку кальвінізму. Початкові рядки псалмів, що допомагають ідентифікувати твори, Кохановський наводить за Вульгатою – католицькою Біблією святого Ієроніма, проте у багатьох випадках відходить від цієї версії. Поетика псалмів оперта на «Піснях» – твори мають строфічну будову, написані регулярним віршем, що не відповідає біблійному оригіналові, проте дає можливість здійснювати музичну адаптацію. Автор псалмів, що звертається з проханням про порятунок, якому загрожують вороги, та який кличе Бога Ісаака і Якова, не нагадує поета – автора пісень та інших творів Кохановського.

У«Піснях» Кохановський наслідує Горація. «Пісня І» із «Першої книги» містить перегуки з твором «Intactis opulentior» (III, 24) Горація, «Пісня XXIV», цитована вище, містить переконання про те, що імʼя Кохановського буде відоме, перегукується з одою Горація до Мецената: у творі висловлено вдячність єпископові Мишковському. Таких прозорих перегуків тут дуже багато, однак автор здійснює художню реінтерпретацію та актуалізує гораціанські мотиви, а художній світ «Пісень» – це Польща XVI століття: тут йдеться про шляхетські чесноти, про татар і загрозу з боку Москви, про звичаї. Кохановський – це не наївний співець античності, яким був, наприклад, Кадлубек. Античні, міфологічні перегуки – це художні коди, вони поєднуються із сучасною монотеїстичною релігійністю, сформованою гуманізмом і Реформацією. Музи, Фортуна, Орфей, Даная, Венера, Юпітер – умовні, художні знаки, що використовуються в розбудованих порівняннях.

Багато пісень не мають безпосередніх інтертекстуальних відсилань до конкретного античного твору, проте вони містяться у тому ж художньому колі лірики, повʼязаної з конкретними переживаннями, представленої при цьому таким чином, щоб підкреслити культурну тяглість від античності до Ренесансу. Таким чином, поезія Кохановського у поєднанні з довершеністю його польської мови дає відповіді на питання, що непокоїли покоління Рея: чи у звʼязку із недосконалістю національних мов творчість може дорівнятися до творів античних авторів? Оскільки ми знаємо дуже мало фактів із біографії Кохановського, у будь-якому разі не так багато, як хотілося б, «Пісні» постійно вивчаються з біографічного погляду, проте все одно у них мало конкретики. Наприклад, ми не знаємо, якими були стосунки поета з королем Зигмунтом Августом, покровителем італійського мистецтва, опікуном багатьох митців, сином королеви Бони Сфорца. Ми не знаємо, чи під іменем Ганни у пісні приховано дружину поета чи іншу жінку; античні поети надавали адресаткам своїх любовних творів звичайні імена. Проперцій писав про Цінтію, Тібулл вихваляв Делію тощо.

Привертає увагу громадянська лірика. «Пісня V» («Книга 2») з назвою «Pieśń o spustoszeniu Podola» («Пісня про спустошення Поділля») – це реакція на вторгнення 1575 року на територію Речі Посполитої татар, що грабували та брали людей у неволю (у польській мові є спеціальне слово з татарської – ясир). Татари уклали угоду з Туреччиною та порушили таким чином мир між Туреччиною та Річчю Посполитою. Кохановський зауважує, що нападники «ani miast, ani wsi nie budują» («ані міст, ані сіл не будують»), адже це кочовий народ, що живе за рахунок грабіжництва. Це зіткнення двох зовсім різних систем, а шляхта Речі Посполитої починає втрачати свої давні лицарські чесноти.

Кохановський переконує, що треба здійснювати оплати для війська. Однак не очевидна програма засвідчує художній рівень цього твору, а використання іронії, якою насичене бачення перешкод для дії та бравурна головна думка твору. Кохановський наводить прислівʼя «Mądry Polak po szkodzie» («Мудрий поляк по шкоді») та застерігає, що може бути гірше: «i przed szkodą, i po szkodzie głupi» («дурний і до шкоди і по»). У сучасній польській мові використовується на диво багато цитат із творів Кохановського. Окрім головної думки «Пісні про спустошення Поділля», наведено, наприклад, цитату з довшої поеми «Muza» («Муза»): «Sobie śpiewam a Muzom» («Співаю для себе і Муз»). Замість сполучника «а» у сучасній польській мові має бути «і», проте «a Muzom» до сьогодні вживається як характеристика діяльності, що не викликає зацікавлення, чи якоїсь ідеї, що не була втілена у життя.

Важливе місце між пісень займає «Pieśń świętojańska o Sobótce» («Святойванська пісня про Собутку»), що була написана у той час, коли Кохановський відійшов від двірського життя та осів у своєму маєтку. Це досить вільний образ старого язичницького свята ночі (з 23 на 24 червня). Це час, коли ворожать незаміжні дівчата та створюють пари, а з інших творів цієї епохи ми знаємо, що саме тоді стрибають через вогнище. У католицькомуо бряді це день святого Івана, а, отже, день патрона Яна Кохановського.

Поет інсценізував квазіритуал, у якому виступають дванадцять дівчат, що співають свої пісні. Дівчата вихваляються, що вони працьовиті, розповідають про різні переживання, зокрема любовні, на зразок грецької та римської буколічної поезії. Передостання дівчина вихваляє Дороту, дружину і господиню. Висловлювання останньої перегукується з еподою Горація «Beatus ille qui procul negotiis», різниця полягає в тому, що у Горація сільське життя вихваляє лихвар, тож його слова наповнені іронією. У похвалі села поєднано образи польського сільського життя та ідилію античного зразка: стадо, пастирські сопілки, а ось «faunowie skaczą leśni» («лісові скачуть фавни»). Антична стилізація співіснує з елементами польського фольклору. Наприклад, у любовній пісні зʼявляється ось такий фрагмент:

A kiedy cię pocałuję,

Trzy dni w gębie cukier czuję.

 

Коли ж я тебе поцілую,

Три дні цукор на устах чую[1].                                          

Цей мотив зʼявляється у пізніших записах збирачів народних пісень, тож, здається, Кохановський упровадив у текст «Святойванської пісні» автентичний народний концепт.