Посестри. Часопис №97 / в котресь із міст

чи вдасться ще ввійти в котресь із міст

ходою переможною чи вдасться

зростити собі тіло у саду

межи смородин флоксів і ожини

не ну хай буде – а таке як треба

зростити собі тіло й жити в нім

 

чи вдасться ще собі зростити місто

з якого б не хотілось утекти

зростити собі місто і ввійти

у нього як в колись знайомі води

які звичайно вже не ті самі

чому завжди крізь нас течуть всі ріки

 

люби мене о восьме з моїх міст

тримай мене за литки реп‘яхами

своїх зарослих заспаних садів

 

ну а коли знадвору прийде сутінь

по-псячому присунеться поближче

і морду на коліна покладе

лякай її стріляй чимдуж у небо

сигнальними ракетами сміхів

розписуй синій виднокрай вогнями

аби ніхто не зауважив як

 

той корабель що нас сюди доправив

уже палає в гавані а ті

хто підпалив його танцюють поруч

 

і їхні лиця добре нам знайомі

і в танцях тих нам знаний кожен рух