Посестри. Часопис №6 / «Усе залишено у Львові» (Анна Фрайліх. Ім’я батька. З польської переклав Василь Махно)
Ім’я Анни Фрайліх для мене не зовсім нове – мала нагоду перекласти її вірш про Бруно Шульца для відкритої антології «Бруно Шульц у поезії». І ось тепер вийшла двомовна книжка її поезій з перекладами Василя Махна. Зараз поетка, як і він, мешкає в Нью-Йорку. Батьки Анни Фрайліх походили зі Львова, були з галицьких євреїв, а народилася вона в Киргизії, куди потрапила в евакуацію її матір, тоді як батька відправили на Урал. Ось як вона написала про це: «Я народилася під час подорожі/ – бо найбільш досконала подорож – втеча». Після війни родина оселилася в Щецині, і польська поезія, за словами самої Анни, промовляє до неї найглибше. Її творчість у свій час високо оцінили Віслава Шимборська та Чеслав Мілош.
У цій книжці згадуються Белла Ахмадуліна й Рільке. «Добре було б тебе забути/ власне забутий/ дрімаєш в глибинах нестрашним/ тигром у клітці/ у клітці слів Рільке/ ще такий привабливий/ але привабливість не свідома/ свого безсилля/ як би тебе забути/ а потім повернутися». І раптом – Люсьєн Лакомб. Нічого дивного – для Анни Фрайліх реальність страшних подій Другої світової – особливо вагома.
Василь Махно в післямові зауважує, що «її поезія, в головних своїх рисах – це втрата і пошук дому, втрата і пошук мови». «Письменнику необхідна адреса —/ казав Ісаак Башевіс Зінґер/ котрий свою варшавську вулицю/ вулицю Крохмальну/ переніс як Атлант на плечах/ через усі світові повені». Мабуть, щось подібне Анна може сказати й про себе. А рідкісне ім’я батька стало особливим нюансом її біографії.
Поетка по-своєму трактує Гераклітову ідею входження в ріку: «Де стояла там і стою/ тільки інша ріка/ омиває мої стопи/ інша риба в ріці…» Незвично вона висловлюється також у вірші «Про поезію»: «Видумані матері/ вкладають/ придуманих синів/ до придуманих колисок/ і цілують в придумані чола». Що ж, мабуть, так і є з поезією.
