Посестри. Часопис №6 / Єрусалим-Київ

ЄРУСАЛИМ-КИЇВ

 

І коли ми вернулись до наших рік,

понищених веж, окрадених храмів, –

плакали діти й жони – жоден муж-чоловік

не стримався, щоб не зайтись сльозами.

..Ми присягали на корогвах, іконах,

шрамами записали, що вже ніколи –

ніколи – себто до смерті – і до скону –

не віддамо місто, в якому молимось.

Не віддамо його рік, дерев і вулиць

його бруку, його мармурових плит.

Й те, що говоримо нині, розчулившись,

скажемо й потім – у вирішальну мить.

Не віддамо цих круч зеленого рясту,

ні кладовищ, де лежать наші святі.

Місто наше з руїн постане – прекрасне –

у порфі́рі та шовку, в сріблі й золоті.

 

Бо коли повертаємось до наших рік,

коли справді знаємо, хто ми і звідки, –

стається так, як хоче Бог, що нас нарік,

своїми дітьми.