Посестри. Часопис №59 / Сонет

Таблетки рожеві – повсюдно і знову,

шум тихий, звичайний я чую з палати.

Немає їх більше, пощо рахувати?

Це щастя рожеве – в лікарні типове.

 

А потім чекаєш на жовті папери –

самі кольори тут. Ця райдуга чула –

чуттєвий наркотик, який не забула

сховати в саду, де троянди й бар’єри.

 

Покваптеся, ті мої давні знайомі,

для кого небажана в цьому повітрі.

Ув одязі біженському, кочовому,

 

блукаю я, в сірому світі палітра.

Я знаю про речі, для вас невідомі,

в знання мандрівне і нестяму проквітла.