Посестри. Часопис №57 / Разом вагатись

Ти кажеш:

«Я, наприклад, люблю

чашки, що звужуються донизу»,

і я вже й сам

пальців кільцем

міряю денця.

 

Хочу поцілити пальцем у небо,

а влучаю весь час

поближче до тебе,

десь у кінець алфавіту.

 

Ох, ці бажання

твердої руки, твердого пальця –

вони вічно вагітні

доносами,

пиріжками з землею і з кров’ю,

марші їхні в найкращому випадку

до очеретів заводять.

 

Але я знову знайду себе

у ваганні,

яку з калюж на снігу

поколупати

паличкою.

 

Хочеш – приходь разом вагатись,

а потім я наново,

вже тичкою,

влучу у кругле небо

твоєї літери

наприкінці алфавіту,

влучу

в твою дзвінку ноту.