Посестри. Часопис №7 / Ніч у Ставиську

НІЧ У СТАВИСЬКУ

 

1

Від Стависька небо близько.

Івашкевичеве древо

під зірками стиха блиска.

Космос взяв його за дреди.

 

Дім — як борть: бринить яскраво,

цілий день медово диха.

Повертайся, Ярославе,

тут вночі занадто тихо.

 

Прихопив з собою в скрині

з берегів Дніпра-Славути

парубків тамтешніх тіні —

не виходило забути.

 

Як на фото з «Діонісій» —

ти нагий, цілуєш хвилі.

Захлинися, озирнися

в краєвиди розпашілі.

 

Бо ковтнув тоді свободи, —

із епохою в двобою,

чи згори, а чи зісподу, —

залишатися собою.

 

2

Щоб в улоговин вологих

дотикання й аромати,

в терну й глоду діалоги

ніби звір той потрапляти,

 

прихопив з собою в скрині

з Тимошівки і Дашева

шлях, полин, затоки сині,

темні звуки і дерева,

 

височенне і глибинне,

не відіпране від статі,

все, що стане до загину

і в пригоді і в принаді.

 

Здитинілим і дорослим

з лігва любощів і терну

повернеться пан Ярослав

в дім затепла і затемна.