Посестри. Часопис №79 / «мова зникає як вода між долонь...»

мова зникає як вода між долонь

посуха часу креслить воєнний пейзаж

 

ми стоїмо і йдемо стоїмо і йдемо одночасно

чи то під воду чи то понад водою

гойдалку неба розхитуючи на плечах

 

рук прапори майорять у сутінках гніву

ковилою пташок що випали із гнізда

 

зірка дитинства – човник якого не стримати –

стелить криваву постіль на зламаних стеблах зла

 

шлях до любові – голки тривожний спів

де замість слів – смерті невтомний млин

 

де – що не крок – молитов затоплений дзвін

лоба собі розбиває об повільні руїни провини

де –  що не крок – вирви пам'яті квітнуть як очерет

 

землю просіюють крізь безжальне сито вогню

сурми ненависті – тут замість ночі стояли доми

 

вітер злизує сльози осиротілим деревам

наче собака до річки прив’язаний мотузком

 

13.06.2023