Посестри. Часопис №55 / Скорбна мати

Пам'яті моєї матері

І
Проходила по полю
Обніжками, межами.
Біль серце опромінив
Блискучими ножами!

Поглянула – скрізь тихо.
Чийсь труп в житах чорніє...
Спросоння колосочки:
Ой радуйся, Маріє!

Спросоння колосочки:
Побудь, побудь із нами!
Спинилась Божа Мати,
Заплакала сльозами.

Не місяць, і не зорі,
І дніти мов не дніло.
Як страшно! ...людське серце
До краю обідніло.

II
Проходила по полю –
Зелене зеленіє...
Назустріч Учні Сина:
Возрадуйся, Маріє!

Возрадуйся, Маріє:
Шукаємо Ісуса.
Скажи, як нам простіше
Пройти до Еммауса?

Звела Марія руки,
Безкровні, як лілеї:
Не до Юдеї шлях вам,
Вертайте й з Галілеї.

Ідіте на Вкраїну,
Заходьте в кожну хату –
Ачей вам там покажуть
Хоч тінь Його розп'яту.

III
Проходила по полю.
В могилах поле мріє –
Назустріч вітер віє –
Христос воскрес, Маріє!

Христос воскрес? – не чула,
Не відаю, не знаю.
Не буть ніколи раю
У цім кривавім краю.

Христос воскрес, Маріє!
Ми – квіти звіробою,
Із крові тут юрбою
Зросли на полі бою.

Мовчать далекі села.
В могилах поле мріє.
А квітка лебедіє:
О згляньсь хоч Ти, Маріє!

IV
Проходила по полю...
– І цій країні вмерти? –
Де Він родився вдруге,
Яку любив до смерти?

Поглянула – скрізь тихо.
Буяє дике жито.
– За що Тебе розп'ято?
За що Тебе убито?

Не витримала суму,
Не витримала муки, –
Упала на обніжок,
Хрестом розп'явши руки!..

Над Нею колосочки
«Ой радуйся!» – шептали.
А янголи на небі –
Не чули і не знали.

1918